BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Чорний замок Ольшанський 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний замок Ольшанський"

175
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чорний замок Ольшанський" автора Володимир Семенович Короткевич. Жанр книги: Пригодницькі книги / Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 101
Перейти на сторінку:
льоду почав потроху… гм… важко, щоб з точністю. Але здається, що рік цьому шрамові. І не більше, як два.

— Та ні, давніше було, — обурилася тітонька. — Ще в лісній школі вчився.

«Треба буде помишкувати по лісництвах і хатах лісників від Кладно до Ольшан», — подумав я, та на деякий час і забув про це.

А між тим графічна експертиза дала категоричний висновок: записка написана рукою Криштофа Висоцького.

Ніхто з нас не подумав, що це, власне кажучи, не має ніякого значення. Та ось і наречена Висоцького, якась Антосевич, впізнала на фотографії жениха. Словом, водночас і глухий кут, і вихід, дивлячись, хто чого хотів од слідства.

І ось тут я й передав справу до рук віце-прокуратора Рішарда Мисловського. Не тому, що боявся труднощів, а тому, що хотів його перемоги, хотів, щоб він твердо став на самостійний шлях. Обидва ми внутрішньо були переконані, що це не метод Іуди, але метод Каїна, не самовбивство, а вбивство, і що вбивця — сам Висоцький. Назвіть це інтуїцією, плодом великого досвіду і спостереження. Але я був упевнений. Він — також. І нема, як кажуть, причини пояснювати чому. Залишалися питання, на які ми не могли відповісти.

Хто був убитий? Чому переодягся в одяг Криштофа? Як його заманили в ці нетрі?

А тут ще поповзли чутки, що вбивство сталося на грунті політики (язик без кісток, а політику тоді — і, на жаль, не тільки тоді — шукали в усьому). Треба було поспішати. Кожний наступний акт, справді вчинений в ім'я політики, міг зірвати з місця лавини. Ми не знали, що через якихось півроку Польщі буде не до політичного полювання за відьмами і відьмаками, а єдине, що їй буде важливо, — це ні менш ні більш, як право дихати і взагалі жити.

Антосевич, правда, призналася ще, що посварилась із женихом днів за два до смерті його (він розповів їй про гроші, і вона зажадала повернути їх фірмі, а він не хотів) і більше з ним не бачилася. А оскільки нема чого святому місцю бути пустим, то завела вона собі вже і нового «лицаря».

І ось що означає пересолити, нагромадити більше ніж треба явних і побічних доказів. Більше, ніж їх могло бути.

Прибігла панна Антосевич у комісаріат і каже: лист від Криштофа. А в листі слова, що, «коли одержиш цього листа, я вже буду неживий. Мені не шкода покинути землю й тебе. Щастя!»

А штемпель нашої пошти… на п'ять днів після самогубства пізніше. А штемпель відправлення такий невиразний, що невідомо, звідки відправлений лист: з Кракова, Гдині, Ново-грудка або ще звідкись.

І фото — на вулиці. І десь я ту вулицю бачив. І здається мені, що у Варшаві. І чи не Краківське це передмістя? І чи не ріг це костьолу свентего Кшижа?[51] І чи не пошукати десь у районі Свентакшизької, де-небудь на Новому Світі або на Крулевській, фотомайстерню, де те фото зроблене?

Запитання. І відповідь. Є такий вуличний фотограф. Є фотографія, що функціонує в цьому районі міста. І міститься вона саме на Крулевській. І фото вищепоіменованого пана віддали друкувати через два дні після його самогубства, а наступного дня він сам зайшов по нього, як кажуть, повен життя.

Ясно, що живе, і ясно з цілковитою певністю, що це він тоді зробив у лісі те паскудство.

І тут хід подій, такий повільний, раптом зірвався на шалений чвал. Галопом прибігає в Кладзенський комісаріат панна Антосевич і каже, що йшла зі своїм «новим» по Замковій вулиці (ви йшли нею до мене) і, здається, бачила Криштофа, і він шмигнув у натовп, і що він тепер її ножем чи ще чимось «позолотить», як у відомій пісні «Чотири милі за Варшавою».

Ну, оточили її будинок, встановили нагляд над районом. І вже через два дні функціонери поліції перестріли його в під'їзді будинку «на Кладниці», де жило колишнє кохання. Невідомо, чи справді воно «не ржавіє», чи повинно було замовкнути.

Спитали, чи не Висоцький? Ні, я — Юліан Сай. І метрику відповідну показує. Але не скандалив, коли його посадили в «кошик для редиски» і відправили куди слід.

І ось тут я подумав, що метрикою користуються переважно на селі, що шукати, між іншим, треба в хатах лісників. І вже в сьомій з них жила сім'я на прізвище Сай, і нічого там про вбивство не чули, а син їхній Юліан Сай виїхав, щоб поступити в школу «на лісничого».

І тут закрутилося коло. І показання Саїв: батька і двох дочок. І показання родичів Висоцького. І пізніше очні ставки — все пішло в хід. А картина злочину стала такою ясною, немовби я її спостерігав з самого початку до самого кінця.

Ну, спочатку біографію. Біографія звичайна. Вислухали її із суддею, слідчим та віце-прокуратором і не здивувалися.

Байстрюк, батька не пам'ятав, та й мати його, видно, не знала. Тому прізвище — материне. Потім і мати поїхала кудись на роботу в Баварію (вербували тоді), а його, дворічного, кинула бабусі, своїй матері. Через десять років та померла, і підліток перейшов на руки тітки, молодшої материної сестри. Та вчителька, її чоловік — теж. І вона за хлопця старша тільки на десять років, і… словом, з тих, про яких кажуть: «проби ставити нема де»… Вчився хлопець і навіть розум і здібності проявляв неабиякі, але вчився нерівно. А тут ще рідна тітка допомогла. Відкрила йому, п'ятнадцятилітньому, всі, які сама знала, «таємниці Амура». Словом, зробила з нестійкої особи, та ще й не особи поки що, матеріал на остаточного, закоренілого негідника.

Дядечко щось запідозрює. Дядечко племінничка і співбрата випихає до лісної школи в Білій-Підліскій. Той закінчує, навіть успішно. На службі в державних лісах. А потім калейдоскоп. Одруження на вдові, продаж господарства, переїзд у Варшаву. Обікрав молоду до нитки і втік. Спіймали. Дали вісім місяців. Добрі люди іноді роками чекають даремно, а негідникові, як завжди, амністія тут же підвалила. Є в нас непристойна приказка: «Багатому чорт і в кашу валить, а бідному і в юшку ллє». Словом, де і так густо, то щоб ще густіше було.

На волі влаштувався практикантом в лісничого Хмілевича. Майже відразу випаровується разом з грошима, особистим посвідченням і пістолетом (ось вона звідки почала тягтися, нитка замшанської трагедії).

Знову Кладно. Тут і познайомився з Антосевич. Що ж, хлопцеві двадцять вісім (їй дев'ятнадцять), пристойний, ясно ж, «нежонатий». Комівояжер, але ж не так складно і якір кинути,

1 ... 66 67 68 ... 101
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний замок Ольшанський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний замок Ольшанський"