Читати книгу - "Розмір має значення"

- Ти обіцяв не сміятися.

- А я і не сміюся. Я щиро захоплений. І наскільки великий цей ефект?

- Не дуже, але гадаю, що можна буде довести до одного-двох розмірів.

- Та це ж геніально! - вигукнув я.

- Ну от, а казав, що не сміятимешся.

- Так я і не сміюся. Я просто знайшов у старовинних газетах фантастичну історію, яка в поєднанні з твоїм відкриттям може по-справжньому змінити світ!

- І що це за історія? - Галушчині очі загорілися непідробною цікавістю.

А це була дійсно цікава історія.

- На початку двадцять першого сторіччя така собі Айвон Росдейл, американська професорка, зацікавилася залежністю інтелектуального індексу жінок від розміру їхніх грудей. Не знаю, що її надихнуло, мабуть, геть не було що робити. Вона поділила піддослідних жінок на три групи залежно від розміру бюстгальтерів і дала всім однаковий тест. Тоді оцінки інтелекту ще не були заборонені як неполіткоректні.

Я зробив черговий поворот і змушений був перервати свою карколомну історію.

- І що з’ясувалося? - нетерпляче спитала Галушка.

- Одну мить, - я зачепив шкота на стопор і повів далі: - Так от, проаналізувавши результати, вона мало не знепритомніла, тому що середній інтелектуальний індекс у дам з великим бюстом був значно вищий, ба навіть і середня група істотно переважала пласкогрудих. Уявляєш? Вона експериментально довела, що існує зв’язок між розміром грудей і інтелектом жінки!

При цьому я не втримався і зупинив свій погляд на Галушчиному бюсті, що явно свідчив про чудові наукові перспективи володарки.

Вона упіймала мій погляд і з докором поправила комірець блузки.

- Ні, я серйозно, можеш перевірити, це, здається, 2004 рік.

- І що ж далі сталося з цим «геніальним» відкриттям? - скептично скривила губки Галушка.

- Нічого хорошого. Бідолашку зацькували феміністки, у більшості з яких, за дивним збігом обставин, груди були невеликі. І їй довелося відмовитися від продовження досліджень. А жаль.

- Це точно.

- Ні, ну ти сама подумай, якщо це справді так, то твоя добавка відкриває нам шлях до тотального підвищення інтелектуального рівня жінок!

Але Галушка не поділяла мого ентузіазму.

- Одразу видно, що ти не науковець. Якби навіть все було так, як ти кажеш, ніхто не встановив однозначного зв’язку між цими явищами. Там усе дуже складно. А що коли цей ефект задається ще на стадії формування статевих ознак і, відповідно, інтелекту? Тоді збільшуй-зменшуй, все одно нічого не зміниться.

- Ну, а якщо спробувати, - не поступався я. - Хай усі купують це як засіб для збільшення грудей, а заразом порозумнішають, так би мовити, на додачу. Два в одному. Хіба погано?

Ні, науковці не здатні оцінити по-справжньому свіжу, новаторську думку. На жаль, це стосувалося і моєї коханої. Вона розсердилася.

- Ти покликав мене сюди, аби розповідати всіляку маячню? Чи справді проводити дослід?

- Насправді я покликав тебе, щоб нарешті довідатися твоє прізвище. Бо якось воно незручно, навіть спитати в лабораторії не можу. У вас там, виявляється, дві Галини, а я мов дурень.

- Слухай, Мамаю, якщо ти насправді не збираєшся ставити ніякий експеримент, давай краще завертай до берега. У мене до біса роботи.

- Нікуди твоя робота не дінеться, - заперечив я владно. Жінок треба заздалегідь привчати до слухняності. - То ти Мальборо, як твій дід?

Чому я це сказав, не знаю. Мабуть, вилізла підсвідомість, бо весь ранок як проклятий думав про цю «Мальборо Інкорпорейтед». Ну, а крім того академік і справді колись казав, що наші Майбороди і їхні Мальборо - один чорт.

- Так, я справжня Майборода, - підтвердила Галушка, і тут мене як по голові вдарило. Майборода! Зачекайте, зачекайте…

- Господи Боже мій, - забурмотів я, вражений власним відкриттям.

- Що сталося? - схвилювалася Галушка.

- Нічого-нічого, зачекай, - і дійсно, ні до Шотландії, ні до Гвінеї відношення не має, а тільки до біохімії. Матінко, що ж я оце зараз думаю, га?

- Мамаю, там, здається, хтось сигналить.

- Що? - я звів очі і побачив, що наша яхта повним ходом іде в якийсь дебаркадер, і на ньому несамовито вимахує руками та дудить у дудку переляканий дідуган. - Шляк би його трафив!

Я смикнув румпель і ледь встиг відвернути, пройшовши в якихось сантиметрах від залізної стінки. Заразом вислухав усе, що думав про мене несамовитий дід. І, до речі, жодним словом не заперечив. Бо все це було правдою.

Я таки йолоп.

- Зачекай, кохана, ти там щось казала, що побічну дію мого зразка не можна було дослідити раніше, ніж за три тижні?

- Навіть не питання. Це неможливо в принципі.

- І що, цього справді не зміг би зробити навіть такий геній, як твій дід?

Вона посміхнулася.

- Це не стосується геніальності. Це стосується результатів досліду, а дослід триває рівно три тижні.

- А якесь там творче осяяння? Чи досвід, щоб отак глянути на молекулу, і вже все про неї знаєш.

Вона похитала головою.

- Такого не буває.

Зрозуміло, що не буває. І єдиним поясненням того факту, що академік з першого погляду розкусив мою молекулу, було те, що він точно ЗНАВ результати її дії. Знав. А звідки він міг знати, скажіть, будь ласка?

І я негайно розвернув яхту на сто вісімдесят градусів. Я виконував цей маневр мовчки, а подумки лаяв себе останніми словами. Це ж треба! Не зметикувати такої елементарної речі! Мати під самісіньким носом розгадку і не додуматися глянути на неї.

Але внутрішній голос уперто заперечував: «Зачекай, козаче. Це все ще не факт. Це здогадка - не більше. І якщо старий упреться, ти нічого не доведеш, ніколи». Він мав рацію, мій внутрішній голос. Але крім того, в моїй голові сиділа величезна думка, що заступала собою краєвид і не давала нормально функціонувати мозку. Ця думка щодуж волала: «Не може бути!» І дійсно, цього не могло бути ні з якої точки зору. Академік Майборода не міг бути терористом. Академік Майборода не міг мати на меті знищення українського генофонду. Тому що це був академік Майборода, а крім того, дідусь моєї Галушки.

Галушка відчула переміну мого настрою і принишкла. Проте жодна жінка не може мовчати більше, ніж десять хвилин поспіль, за умови що є з ким поговорити. І врешті вона не витримала.

- Мамаю, щось трапилося?

- Нічого, я просто згадав одну штуку.

Боже, і таких йолопів, як я, ще тримають в УГС! Негайно відправити на заслання в Укрпол, і щоб носа звідти не показував. Або в Сурґут, шишки збирати. Кращого я не заслуговую.

- Мамаю, щось із дідом?

У чому їй