Читати книгу - "Вічник"

Якщо навчишся приймати, віддавати і не судити, тоді докладатимеш мало зусиль, а діставатимеш багато. Якщо навчишся все робити з радістю і любов’ю, то доможешся всього бажаного. Якщо навчишся ні до чого й ні до кого не прив’язуватися, то матимеш увесь світ і всіх людей.

Приймай удячно все, що дає новий день! Се – дріжджі зростання, чари життя, причастя мудрости.

Так я сприймаю світ і його послання. Так і вам заказую чинити.

Від різних людей і в різний час почерпнув я немало користі і для здорового тривку тіла. Чимало набув і сам. Се згромадив докупи в своїх «заповітах як жити довго в здоров'ї, щасті й радости» – на помічність і корисний пожиток людям. Попасом можу вирізнити з того огрому три найважніші речі для провадження многих і благих літ життя.

Перше, се – вода. Жива, чиста природна вода. Наповняйте, освіжайте, змивайте кожну клітинку тіла водою. Вода наповнить молодістю і вимиє мертвотне.

Друге – повітря. Наповняйте, освіжайте, очищайте легені чистим воздухом. Більше бувайте просто неба чи хоча б гуляйте перед сном. Спіть при відчиненому вікні. Дихайте простором. Дихайте вільно, глибоко, ситно. Найліпше се виходить при плаванні.

Третє – їжа. Застановіть собі не сідати за стіл, якщо там немає свіжого овоча чи фрукта. А якщо буде тільки се, то й не біда.

І на трьох наріжних каменях постає моє земне життя. Се – триєдина потрібність. Потрібність для інших, потрібність для Господа і потрібність собі. Але як добутися сього? Спирайтесь на Дух, Рух і Слух.

Дух. Повсякчас очищайте і наповнюйте силою спокою свою душу.

Рух. Повсякчас зміцнюйте тіло рухом, фізичними зусиллями до першого поту.

Слух. Повсякчас вслухайтеся в довколишній світ і в світ нутряний.

... З Колхіди закинули мене в Карелію. Там інститут досліджував перебіг росту ділових порід дерева. Відтак були випробовування в Краснодарі. Від перших бруньок до перших зазимків жив я в садах. Перекотився й пустельними теренами Середньої Азії. І от раптово блимнуло на карті інститутських проектів Мукачево.

Душа обмерла, тремтячими губами попросився я туди. Приїхати на отчу землю посланником Москви не те саме, що вернутися карним волоцюгою.

Під Мукачевом, на Червоній горі, де ще первісні люди клали свої городища, Сталін по війні наказав закласти пробну плантацію чаю. Чай родив, та оскільки переробки листя на місці не було, закарпатці з часом утратили до нього інтерес. Тим більше, що центр вимагав від них ріки вина. І ось зараз ми на чолі з академіком І. Чхеїдзе приїхали сюди вдихнути нове життя в стару ідею.

Завершувався падолист, заглушені ожиною і обплутані хмелем, лаково блищали зелені вінички з лілейно-білими чарочками квіту. Дітище великого грузина конало в колючому терні, як свого часу й упосліджена його людність.

Чай – рослина делікатна. Кущ не пересадиш, бо закорінюється він дуже глибоко. Ми живцювали, плекали сіянці. Чай/ні насінини дуже люблять миші, тому ми пантрували, коли коробочка дозріє, аби дістати кожну насінину. Ділянки просторилися, ми відвойовували для них нові пустирища. Чай, як і виноград, міг би уславити Закарпаття, якби не бездумне захоплення тогочасної влади кукурудзою. Вона повсюдно витісняла не тільки инші культури, а й здоровий глузд.

Але ми чесно порали свій дослідний уділ. На сусідній горі – Чернечій тихою сапою велися инші пошуки. На своїх прогулянках я не раз зустрічав кремезного монаха Василія, що колінкував на терасах, перебираючи камінці. Декотрі замальовував до грубого нотиса, а потім складав на полицях своєї келії. А ночами писав, писав, писав. Се шептали монашки, що радилися зі мною на рахунок болестей.

Котроїсь днини отець Василій покликав мене до лавиці під липою, де посижкував вечорами, спершись бородою на патерицю. Досі я знався з Божими людьми суворої духовної праці. Се ж був чоловік високої духовної школи. Плин його бесіди зачаровував, наповнював тебе по вінця трунком пізнання. М'яким, заколисуючим голосом оповідав він про речі, які радше пасували Академії наук, а не монастиреві.

«Живемо з вами на чудесній землі. Про се не тільки самі не здогадуємось, а й світова археологія ще не знає. Загляньмо в сиву давність – що чинилося тоді на сих горбах. Палеоліт має три поділи. У нижньому і середньому з'явилися неандертальці. У тих напівлюдей уже проявлялися зблиски свідомости, зачатки релігії. Вони вже ховали своїх небіжчиків. Неандерталець вважав, що матерія не знищується, просто міняє свою форму».

«А якими були наші пращури?»

«Вони ходили в хутряному одязі, який обробляли, перетираючи зі слиною кожен міліметр шкіри, виготовляли знаряддя праці з каменю і кісток. До речі, першу пов'язку зробили собі чоловіки, у них сором прокинувся раніше. На місці нинішнього Мукачева розкидалися широкі рукави повноводної Латориці, на буйних луках паслися мамонти і тури. їх фігурки з каменю я знайшов на сій горі. Мисливці селилися в печерах Ловачки, Червоної, Чернечої і Сорочої гір. Так, так, ті кам'яні ями, які ви знаходите на чайних ділянках... Коли ченці ордену тамплієрів у Середньовіччі завезли до нас виноград, перші винарі вже мали напівготові пивниці на цих узгірках. Чи здогадувалися наші діди, що декотрі боргази вони успадкували від неандертальців?

Неандертальці жили гуртами по 25-30 чоловік. До весни з сім'ї залишалося хіба що п'ять чоловік. Інших з'їдали через голод. Своїми списами з гострим камінцем вони не могли вполювати 5-тонного мамонта чи печерного ведмедя, що важив до 600 кілограмів. Хіба що обкурювали їх у лігві. Тому живилися вони трупами тварин і риб, які приносили крижані ріки й потоки. А здебільшого – корінням і рослинами, яких поїдали в 240 разів більше, ніж ми тепер. Білкової їжі було скупо. Середній зріст неандертальців не перевищував 165 сантиметрів, зате тіла їх були суцільними м'язами. Вони були дуже розумними і кмітливими, мали більший за наш об'єм мозку і багато чого вміли робити. Се було унікальне поєднання розумної людини і сильної, витривалої тварини. Се був найзагадковіший рід людської цивілізації.

Неандертальці вимерли, за винятком невеличкої популяції, яку називають «сніговою людиною», «лєшим» чи «дикуном». (В Абхазії я багато про них чув від самовидців). На зміну їм з'явилися кроманьйонці. Се було близько 20 тисяч років до нас. Вони почали займатися землеробством. Виходили з печер і майстрували житло з кісток і шкур, розділяли шатра на «квартири» по 10-15 квадратних метрів.