Читати книгу - "Зоряний лицар"

і Степко підказували шукати гаманець у неї? Гліб не звик вірити в прості збіги. Якщо замислитися, то все в нашому житті відбувається неспроста. Як не виполював Гліб бур’янисту траву підозр, вона наполегливо проростала в його душі. Важко бути шляхетним, коли над тобою висить загроза. Коли до здійснення вироку тобі даний лише місяць, добра половина якого стекла, як вода крізь пальці. Коли тобі дана лише одна вказівна нитка, та й та веде в глухий кут.

Нарешті Гліб вирішив, що кращий спосіб позбутися будь-яких сумнівів — це запитати Марику прямо. Він саме збирався нанести їй візит, але дівчинка випередила його. Проходячи повз дворецького, він побачив у нього в руках рожеве пальто.

— Чиє це? — мимоволі зупинившись, запитав принц.

— Юної герцогині. Вона побігла до вас, не чекаючи моєї доповіді. Дуже поспішала, — зніяковіло мовив дворецький.

Марика часто шокувала манірне товариство своєю «варварською» поведінкою. Навіть слуги часом знаходили її манери дивними й зухвалими. Нікому й у голову не приходило, що раніше юна герцогиня заробляла на прожиття танцями на майданах, часто лягала спати голодна, а іноді навіть билася з хлопчаками, якщо ті її ображали. Втім, так чи інакше, але безпосередність, весела вдача й простота в обходженні робила дівчинку таємною улюбленицею всієї прислуги.

Гліб зосереджено подивився на легеньке пальто, облямоване пухнастим білим хутром. Він і не підозрював, що в Марики є таке, але ж Степко говорив про рожеву шубчину з білим пухом. Виходить, у хлопчика справді є дар ясновидця.

І раптом Гліб усвідомив, що означало пророцтво Степка й несподіваний прихід Марики. Якимсь дивом дівчинка знайшла й принесла гаманець. У юнака наче гора впала з пліч. Уперше за останні тижні він відчув себе вільним. Йому хотілося сміятися й дарувати всім навколо радість, адже щастя буває великодушним. Гліб щедро вручив дворецькому золотого.

— Це за добру новину, — сказав він, весело підстрибнув і без належної принцові солідності, як простий вуличний хлопчисько, помчав у свої апартаменти, чим шокував старого слугу.

Марика не обміркувала заздалегідь, як підкинути гаманець, але успіх супроводжував її. Кімната Гліба виявилася порожньою. Це був добрий знак, ніби сама доля вела її, указуючи шлях. Але недарма говориться: на Бога уповай, а сам не схиб. Вона розуміла, що слід поквапитися. Іншої такої можливості могло не бути.

Дівчинка заметушилася в пошуках схованки. Розчинивши платяну шафу, вона стала гарячково перебирати костюми, в надії знайти той, у якому Гліб подорожував по Задзеркаллю. Останнім часом юнак так стрімко ріс, що кравці ледь устигали шити для нього новий одяг.

«Навіщо людині стільки лахів? Тіло одне, рук, ніг по парі, а штанів сто штук», — обурено думала дівчинка.

Марика вже зовсім зневірилась, аж раптом їй знову посміхнулося щастя. Добре знайома куртка висіла в самому куті. Мабуть, Гліб зберігав її як згадку про колишнє. Дівчинка поспішно запхала гаманець у кишеню й почула квапливі кроки. Вона ледве встигла захлопнути дверцята шафи, коли в кімнату вбіг Гліб.

— Ти принесла гаманець? — з місця в кар’єр запитав він.

Питання застало Марику зненацька. Звідки Гліб довідався? Чи часом не помітив він, як вона лазила в шафу? Навряд чи. Може, запитав просто так? Або він про щось знає й підозрює Агнесу? Не знайшовши слів для відповіді, дівчинка мовчки похитала головою.

— Ні? — здивовано перепитав Гліб, перекладаючи її жест на людську мову.

Юнак помітив, що Марика розгубилася. Вона явно щось приховувала. Підозри знову, наче швидкі павуки, стали плести в його душі липке павутиння. Нарешті Марика отямилася й луною повторила:

— Ні… Але я подумала, може, ніхто гаманця не крав?

— Тобто, як це не крав? — сторопів принц.

— Ну, може, ти випадково запхав його в кишеню і забув? Він лежить собі, а ти його не помічаєш.

— Хіба я сліпий? — почав дратуватися Гліб.

— Але ж із чарівними речами всяке буває. Іноді здається, що їх нема, а вони є, — не вміючи брехати, дівчинка усе більше заплутувалася, але вчасно знайшла останній аргумент: — До того ж, як ти міг його побачити? Адже, ти вже давно не носиш старої куртки.

— Що користі в ній шукати? Я ношу гаманець не в кишені, а на поясі.

— Може, і немає користі, а може, і є. З чарівними речами ніколи не вгадаєш, — наполегливо повторила Марика, хапаючись за непередбачуваність магічних артефактів, як за рятівну соломинку.

— Гаразд, якщо ти хочеш, то я подивлюся, — погодився Гліб.

Він відчинив шафу й відразу ж помітив, що одяг на вішалках зрушений. Стара куртка висіла так, буцім її недавно діставали. Гліб не сумнівався, що знайде гаманець, ще до того, як оглянув кишені, і не помилився. Дивлячись на срібний герб, вишитий на синьому оксамиті, він не радів знахідці.

Виходить, і Зоряний лицар, і Степко казали правду, гаманець приховувала Марика. Але навіщо? Чому вона підкинула його потайки, а не віддала в руки? Для чого затіяла ворожіння в кузні й увесь час робила вигляд, наче нічого не знає?

— Знайшов? Я ж казала! — збуджено скрикнула Марика, але помітивши дивний вираз на обличчі Гліба, запитала: — Ти не радий?

— Я хочу, щоб ти познайомилася