Читати книгу - "Дев’ять кроків назустріч вітру"

на які було дві відповіді — «так» і «ні». Спершу спитала, чи йому боляче… Він поглядом відповів «ні»… Потім запитала, чи хоче він, щоб відключили дихальний апарат, чи готовий він… Він відповів «так»… Потім я сказала, що кохаю його… Він сказав «так»… Я сказала, що він найкраще, що в мене було… Він знову сказав «так»… Я сказала, що він найкращий друг, який коли-небудь у мене був… І знову «так»… Потім я його поцілувала.

Яна Крех: Коли ми повернулися в кімнату, всіх здивувала тиша.

Пилип: Була страшенна тиша. Вперше за довгий час не чулись вентилятори дихального апарату… Я зрозумів, як це — сумувати за тим, що спочатку тебе дратувало.

Ліза: Моторошна тиша, яка ніби сміялася з нас, говорячи, що скоро прийде кінець.

Рута: А потім, по черзі, ми почали з ним прощатись…

Яна Крех: Я слухала тих людей… І те, що вони говорили моєму сину… Це найкраще, що може почути мати… Що твою дитину щиро любить стільки людей. Ти в такі моменти переконуєшся, що добре виховувала свого сина.

Анна: А через дев’ять годин він пішов.

Про що була ваша остання з ним розмова?

Яна Крех: Про довіру. Він дякував мені, що я йому довіряла і не шукала, коли він втік з дому. А ще він просив, щоб я передавала вітання родичам і друзям.

Рута: Він був дуже розумною людиною. Він бачив тебе наскрізь. Останнє, що він мені сказав, то це, щоб я помирилася з чоловіком. Що в житті людини немає часу на образи. І я помирилася. Він, зараза, завжди мав рацію.

Макс: Ну, що може сказати вмираючий друг? Він сказав, щоб я беріг себе і наглядав за Анною. Я це і роблю. Чуєш, Бенедикте? Я роблю це.

Пилип: Останнє, що він мені сказав, — це те, що він говорив протягом усієї нашої дружби, — щоб я не комплексував. Знаєте, кращої поради я в своєму житті ще не чув.

Тетяна Крикун: Він сказав мені, що я прекрасна людина. Ех… Ви б знали, як це приємно чути від іншої прекрасної людини…

Ліза: Він сказав, що в мене все буде добре. Щоб я ніколи його не забувала. Щоб піклувалась про Анну.

Макс: Він, напевно, всіх просив наглядати і не покидати Анну.

Анна: Про нас. Я завжди згадувала йому наші з ним прекрасні моменти, а він зупиняв мене і казав, що найпрекрасніші тільки попереду…. А ще в останній розмові я таки з ним попрощалася. Сказала це. «Прощавай, любов моя». Найогидніша фраза на світі.

Що б ви порадили людям, які ніколи не знали Бенедикта?

Ліза: Порадила б ніколи не здаватися. Йти до своєї мети.

Пилип: Не думати про погане. Погані думки — погане життя. Варто думати про хороше.

Яна Крех: Любити своїх близьких.

Макс: Бути хоробрими. Навіть якщо капець як страшно.

Рута: Вони легко можуть познайомитися. Нехай відкривають «Назустріч вітру» і читають. Я впевнена, що після цього вони з впевненістю розумітимуть, що за людина той Бенедикт Крех.

Анна: Вірити. Той хлопець навчив мене вірити у прекрасне… Боже… Вже минув рік від його смерті, а я не перестаю про нього думати. Це досі прекрасно.

Ні для кого не секрет, що Бенедикт любив моменти. Який для вас найкращий момент, пов’язаний з ним?

Тетяна Крикун: Усі.

Ліза: Думаю, що всі.

Пилип: Усі… Жаль, що їх було так мало.

Яна Крех: Усі. З того моменту, коли я його народила і вперше взяла на руки, до його останнього подиху — вони всі незабутні.

Макс: Кожен… довбаний… момент…

Рута: Абсолютно всі. Я ним заряджалась. Він надихав мене.

Анна, плачучи крізь посмішку: Всі… Сповнені кохання і якоїсь свіжості, ніби ти стоїш на причалі біля моря і дихаєш теплим, трохи солоним, зате чистим-пречистим повітрям… Всі.

І на цьому прекрасному слові розмови закінчувались. Далі в ролику показувались фотографії Бенедикта за все його життя: дитинство, школа, життя після втечі і його боротьба з хворобою. Вони мінялись під одну з пісень Рути Кулакової… під його власний вірш.

Поліна Бігдаш була прекрасною журналісткою. Тепер дівчина була вдячна начальниці, яка все-таки змусила її виконати завдання. Ця історія, навіть якщо журналістка ніяким боком до неї не торкалась, її змінила. Поліна надіялась, що її короткий фільм теж зможе, хоча б на краплину, змінити ставлення суспільства до хворих людей.

Їй було цікаво спілкуватися абсолютно з кожним. Вона бачила тих людей наскрізь. І, говорячи з кожною цією людиною, вона розуміла, що Бенедикт Крех справді був незвичайним. Це було очевидно. Його всі любили. Слухаючи їх, вона сама трішки в нього закохувалась. Жаль, що вона не була з ним знайома.

Епілог

Така от історія, мій дорогий приятелю.

Знай, що я проходила її разом з тобою.

Я думала, що знайду більше слів після твого прочитання цього маленького роману. Цієї маленької історії. Та їх