Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

собі вихід назовні. Капітан Куць рішуче запхнула свого пістолета в кобуру. Чи ж не зарані? Справді, з цієї сутички Артеміс Фаул вийшов переможцем, але він надто невгамовний, щоб довго спочивати на лаврах. Незабаром він знову заявить про себе, прийде, щоб іще в який-небудь спосіб урвати грошенят у Чарівного Народу. І коли той Фаул з’явиться, Холлі Куць чекатиме на нього. З великим пістолетом у руці й усмішкою на обличчі.

Біля периметра часового поля земля була м’якша. Півтисячі років та відсутність нормального дренажу — все перетворило землю біля фундаменту середньовічних мурів на справжнє болото. То&к саме тут Мульч і вирішив вигулькнути на поверхню.

Втім, м’який ґрунт не був єдиною причиною такого вибору. Другою причиною став запах. Справжній тунельний гном здатен уловити дух золота крізь півкілометрову товщу гранітної скелі. А Мульч Копач, володів одним із найкращих носів за всю історію гном’ячого роду й тунельної професії.

Платформа на повітряній подушці висіла в повітрі, а біля неї практично не було охорони. Двоє з найкращих бійців Швидкого реагування (ЗПОПу), приставлених охороняти повернуте золото, наразі жваво обговорювали пригоду, яка спіткала їхнього командувача на порозі Фаулового будинку.

— Та що ти кажеш, Куре! Невже його так і вивернуло?

Кур кивнув і ще раз зобразив, як саме «векав» Корч.

Курова пантоміма стала ідеальним прикриттям для крадіжки, яку замислив Мульч. Цього разу, перш ніж вилізти з тунелю, гном-клептоман старанно прочистив свої «труби». Йому зовсім не хотілося, щоб раптовий викид газів сповістив лепреконів про його присутність. Хоча й не було особливої потреби так уже потерпати. Він міг би кинути хробака-смердюху просто в обличчя Курові Пустомолу, й спрайт нічого не завважив би.

За кілька секунд Мульч переніс до тунелю двадцять чотири зливки. Це була найлегша крадіжка з усіх, які тільки він здійснював у житті. Гном ледве потамував сміх, коли кидав два останні зливки у нору. Ну, Джуліусе! Добру ж послугу зробив ти гномові-клептоману, втягши його до цієї справи. Годі було навіть уявити більш вдалий збіг обставин. Він, Мульч, став вільний, мов птах, ураз розбагатів і, що найголовніше, вважався загиблим. А до того часу, коли ельфи виявлять зникнення двадцяти чотирьох зливків (якщо взагалі це виявлять), Мульч Копач опиниться по той бік Європейського континенту. Тобто шукайте вітра в полі!

Гном шаснув під землю. Щоб перенести скарб, який зненацька впав на нього з чистого неба, доведеться Мульчеві кілька разів пройтися туди-сюди, але затримка варта того. Із такими грошенятами він може відразу піти на заслужений відпочинок. Звісно, гном Мульч Копач муситиме зникнути повністю, але це зовсім не складно: в його винахідливій голові вже визрівав план.

Деякий час він поживе на поверхні. Замаскується під чоловічка, просто дуже невеликого зросту й з відразою до денного світла. Купить собі пентхаус із щільними гардинами десь на Мангеттені чи в Монте-Карло. Декому це, можливо, й видасться дивним: карлик, що ховається від світла. Але, з другого боку, він же буде до непристойності багатий карлик. А люди ладні повірити будь-якій казці, навіть геть неправдоподібній, коли при цьому їм дещо перепадає. Особливо щось таке зелененьке й шелестке.

Артеміс розчув чийсь голос — хтось кликав його на ім’я. За голосом було й чиєсь обличчя, але воно розпливалося, мов у тумані, годі було розрізнити його риси.

— Тато?

Якось дивно прозвучало це слово — Артемісові уста неначе відвикли його вимовляти. Якесь це слово ніби заіржавіле. Хлопець остаточно розплющив очі.

Над ним нависав Лаккей.

— Артемісе, ви прокинулись?

— А, Лаккею, це ти.

Артеміс зіп’явся на ноги, й від цього зусилля запаморочилась голова. Він сподівався, що Лаккей відразу підхопить його під руку, щоб підтримати. Але слуга чомусь не підтримав. Джульєтта лежала на шезлонгу, пускаючи слину в подушки. Видно було, що вона й досі перебуває під впливом сильного снодійного.

— Лаккею, це було просто снодійне. Нічого небезпечного.

— Ви повинні все це пояснити! — Очі слуги погрозливо блищали.

— Згодом, Лаккею. — Артеміс потер очі. — Я почуваюся не зовсім…

Лаккей заступив йому дорогу.

— Артемісе, моя сестра лежить он на тій кушетці, отруєна якимось небезпечним наркотиком. Вона мало не померла. Тож поясніть усе негайно!

Артеміс зрозумів, що це наказ. Поміркував трохи, чи не варто йому образитися, але вирішив, що Лаккей, мабуть, таки має право вимагати пояснень. Задалеко він, Артеміс, зайшов.

— Коли б я розповів вам про снодійне, ви б, цілком природно, розхвилювались, і воно могло б не подіяти на вас. А для мого плану було вкрай важливо, аби всі ми негайно позасинали.

— Для вашого плану?

Артеміс плюхнувся у зручне крісло.

— Часове поле — ось ключ до всієї справи. Це такий собі туз, що Легіон підземної політики ховав у рукаві. Саме завдяки накиданню часового поля ніхто й не міг їх перемогти протягом усіх цих років. Будь-яку сутичку можна легко врегулювати зупиненням часу. Часове поле плюс біобомба — годі вигадати грізніше поєднання.

— Але чому нам довелося приймати снодійне?

Артеміс усміхнувся.

— Поглянь у вікно. Невже ти нічого не помітив? Вони пішли собі. Все скінчилося.

Лаккей глянув крізь тюлеві гардини. За вікном сяяло чисте, яскраве сонце. Синява часового поля де й поділася — мовби й не було нічого такого. Одначе слуга лишився незворушний.

— Просто вони тимчасово відступили. А ввечері знову повернуться, запевняю вас.

— Ні. Це супроти правил. Ми їх перемогли. І гра скінчилася.

Лаккей підвів брову.

— Ну, а до чого тут снодійне, Артемісе? — не відступався він.

— Бачу, тебе не так уже й легко забалакати.

Відповіддю йому стала невблаганна Лаккеєва мовчанка.

— Отже, снодійне. Гаразд, я розповім. Розумієш, для мого плану треба було придумати, як вийти з їхнього часового поля. Я уважно перечитав усю Книгу, але нічого такого не вичитав. Ключа, підказки там не було. Навіть саме чарівне плем’я ще не придумало