Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 38. Що, знову?

Поки Ліза йшла у бік льодового містечка, у неї в голові встигло промайнути кілька важливих думок. Насамперед про Елізабет. Зараз майже опівдні, отже, сестра вже мала побувати на здачі заліку. Чи вийшло у неї впоратися з прискіпливим Котовим? Дуже хотілося з нею поспілкуватися, дізнатися, як усе пройшло, але поки, на жаль, у Лізи був страшенний цейтнот, і довелося змиритися з тим, що розмова з Елізабет відбудеться пізніше.

Не менш цікаво Лізі було дізнатися, куди поділася Міранда. На щастя, відповідь на це питання швидко знайшлася, варто було підійти до льодового містечка. Його територія була обнесена сніговою фортецею, а біля воріт стояв воротар, який весело вітав кожного відвідувача, знімаючи з голови капелюх. Це ж треба таке — воротар виявився механічною лялькою!

— Ось, оживила, — з гордістю вимовила Міранда, яка стояла поруч із ним із гайковим ключем у руках.

Як з'ясувалося, цей механічний воротар припадав пилом у підвалі замку ще з тих часів, коли тут востаннє облаштовували льодове містечко. Він добряче проіржавів і вийшов з ладу, але Міранда на радість Бетті та іншим дітям працівників замку полагодила цю чудову іграшку.

— Тепер візьмуся за продавця медових пряників, — Міранда кивнула у бік будочки, де на неї чекала ще одна механічна лялька, що потребувала ремонту.

Сповнена гордістю за свою компаньйонку Ліза увійшла у ворота та озирнулася. Побачене викликало повне захоплення. Який же він був чудовий — цей сніговий населений пункт, що виріс всього за кілька годин! Крижані скульптури, альтанки, гірки різної висоти, з яких на санчатах скочувалися діти. Як цю всю красу можна було побудувати так швидко?

По центру міста була розташована його головна частина — ковзанка. Щойно Ліза побачила гладеньку крижану поверхню, її охопило звичне почуття — ноги самі почали проситися на лід. Вона попрямувала в альтанку, призначену, як неважко було здогадатися, для того, щоб перевзуватися.

Всередині було тепло, просторо та небагатолюдно. Власне, там була одна єдина людина — Брайан. Він був екіпірований відповідно до ситуації — в товстому вовняному светрі і слаксах. І вже на ковзанах. Весь такий спортивний та сяючий.

— Вам дуже личить блакитний, — почав він з компліменту, не відмовивши собі в задоволенні пройтися по Лізі та її обновками поглядом.

— Дякую, ваша світлосте.

Чоловіки, які вміли добре триматись на льоду, були Лізиною слабкістю. І було цікаво дізнатися, чи належить Брайан до них.

Вона сіла на лавку, збираючись зняти балетки та надіти ковзани.

— Дозвольте допомогти? — Брайан опустився перед нею навпочіпки і почав перевзувати.

Ліза, певна річ, чудово впоралася б із цим завданням сама. Проте сперечатися не стала. Вона взагалі збиралася бути сьогодні з Брайаном сама чарівність. Попереду важлива розмова. Її план щодо скасування заручин був напрочуд простий і нехитрий. Жодних підступів, жодних натяків і еківоків — вона тиснутиме на здоровий глузд, у неї є незаперечні аргументи. Той час, що Ліза провела з віконтом, показав, що він людина цілком адекватна, а отже, має прийняти її позицію.

— Не туго? — Він закінчив шнурувати один черевик і взявся за інший.

— Ні, все гаразд.

Лізі були приємні дотики довгих спритних пальців Брайана і його уважні погляди знизу вгору з якимось підтекстом, що лоскоче нерви. Ці відчуття збивали всю налаштованість на відповідальну розмову. Але Ліза мужньо придушила зайві емоції.

Акуратно притримуючи за руку та талію, Брайан повів її на лід. Правду кажучи, надто вже він її страхував. У Лізі прокинулося щось дитяче. Ух, вона йому зараз покаже, що вміє! Звичайно, виконати потрійний тулуп їй не під силу, але кілька ефектних стрибків і піруетів, які для непрофесіоналів виглядають запаморочливо, Ліза із задоволенням продемонструє.

Вони підійшли до арки, яка служила входом на ковзанку, і раптом з-за спини пролунав голос Лаури.

— Елізабет, люба, ти на ковзанах? Яка несподіванка. Я й не думала, що ти наважишся вийти на лід.

О, а ось і шантажистка. Отож-бо Ліза думала, куди вона поділася і чому не контролює процес розірвання заручин.

— Ти знаєш, Брайане, чому Елізабет так і не навчилася триматися на ковзанах? — Лаура підійшла ближче, поправляючи кокетливий капелюшок. — У дитинстві їй так подобалася музика, що вона завжди надавала перевагу грі на арфі замість льодових розваг.

— Я знаю, що Елізабет не вміє кататися на ковзанах, і готовий стати її вчителем, — усміхнувся Брайан, міцніше стискаючи Лізину руку. — Ви мені довіряєте, Елізабет?

Це ще велике питання, хто кому міг би стати вчителем. Еге ж, а так хотілося блиснути майстерністю. Залишалося радіти, що Ліза дізналася про невміння сестри кататись на ковзанах заздалегідь — до того, як ступила на лід.

— Так, ваша світлосте, я вам довіряю.

Брайан задоволено посміхнувся, а от Лаура, навпаки, послала Лізі холодний застережливий погляд. В її очах ясно читалося, що, мовляв, час вийшов і загроза, про яку попереджали Лізу, будь-якої миті може бути приведена в дію.

Годинник на одній із крижаних веж знущально пробив дванадцять разів на підтвердження того, що час, який давала Лаура, справді вийшов.

Можливо, було б навіть весело поспостерігати, як леді почне доводити, що Ліза — це не Елізабет. Які вона підготувала аргументи? Проте ризикувати не хотілося. Ліза хвилювалася за батька Елізабет. Він служить у герцога повіреним і може втратити роботу, якщо з'ясується, що його дочка затіяла ігри з підміною.

— Лауро, люба, я пам'ятаю, що позичала в тебе одну річ, — Ліза подивилася на неї багатозначно. — Вона мені взагалі-то і не потрібна. Але поверну за пару годин. Ти ж не заперечуєш?

Ліза сподівалася, у Лаури вистачить розуму збагнути, що вона просить про відстрочку.

Та невдоволено підібгала губи і нервово смикнула плечем, зачепивши ним арку. Це була велика помилка з її боку. Цілий оберемок снігу, або краще сказати невелика кучугура, несподівано зірвалася з карниза і впала прямо на голову Лаурі. Капелюшок не врятував. Сніг був усюди — у волоссі, на одязі, і головне — потрапив за комір. Лаура сама стала схожа на кучугуру.