Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: Сучасна проза / Поезія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Щоб трохи сплутався язик у молодця І ноги вже не так могли йому служити (Він тим уславився по цілому повіту). Розплющив око він, поглянув — що за страх? Стоять потвори дві над ним у головах, З них кожна з довгими, пушистими вусами, Ще й, ніби крилами, розмахують руками; Злякався, мав хреста покласти — та дарма! Сил ворухнутися, піднятися нема, Він весь обплутаний, як те дитя сповитий!.. Від жаху нічичирк, подумать би, що вбитий… Кропитель кинувся боротись, та дарма: Оборонятися ніяких сил нема, Бо власним поясом йому зв'язали руки… Як щука на піску, німої повен муки, Крутнувся, покотивсь… Усе навколо спить… І він у розпачі ревнув, як той ведмідь, У яму вскочивши: «Не спіть, братове! Зрада!» За ним прокинулась, гвалтує вся громада, І покотилася луна, неначе грім! Граф із жокеями та Ключником старим У залі спочивав. Гервазій пробудився, Та пізно: і над ним зрадливо хтось помстився, До шаблі власної прип'явши, мов на сміх. Жокеї — де вже там! Пов'язано і їх! Граф, хоч не зв'язаний, без шпаги, без пістоля! Два вусані над ним, шаблі піднявши голі, Стоять, мов статуї. Гервазій зирк на них — І єгерів пізнав у статуях живих. Пізнав і одіж їх, і круглі їх кашкети, І сяйвом ліхтарів осяяні багнети, Пізнав і старшого зі шпагою в руці… «Ну, — прошептав, — біди накоять гості ці!» Проте не раз уже траплялося старому Бувати в схожому становищі скрутному, І визволятися навчився він із пут. Гадав, що способу прибрати може й тут, Могутній силою і досвідом багатий, Ганебні мотузки потужно розірвати. Отож, прижмурившись, він сонного вдає, Коротшає, як вуж, бо тіло все своє Стиска, зжолоблює, щоб із одного разу Усі напружити до болю звиклі м'язи: Рвонувся, ніби звір в тенетах, — та шкода: Несила вирватись! І Ключник од стида Обличчя до землі понуро відвертає І так колодою німою застигає. Зненацька барабан знадвору загримів, І офіцер тоді жовнірам ізвелів І Графа, й почет весь у залі залишити Та ще й сторожею міцною оточити, А шляхтичів у двір зганяти без розмов: Уже майор туди з підмогою прийшов… Дарма пручається Кропитель невгамовний!.. А там — народу тиск! Набігло шляхти повно›, — Підгайських та Гречех, Біргелів, Бірбашів, Сопліцам родичів, Добжинських ворогів. Хто ж військо викликав і хто підняв сусідів, Асесор чи шинкар — ніхто про те не відав, Хоч різних здогадів чимало тут було. Тим часом, крадучись, світання хмуре йшло. Неначе вийнята із полум'я підкова, Край сонця пурпуром заблис із-за діброви В тумані сонному… То бризне дощ дрібний, Як мак посіявшись на луки, на лани, То вщухне, а по нім холодний вітер лине, Гнучи струнких дерев гіллясті верховини І хмари гонячи, мов брили крижані… Так день сумний іде у селища сумні. Майор наказує товсті колоди взяти І напівкруглі в них отвори прорубати, Щоб ноги бранцеві в колоди ті замкнуть. Понурих, зв'язаних войовників ведуть І, наче в лещата, беруть їх у колоди. Тоді, для кращої за злочин нагороди, Усю одежу з них здіймають і шапки, Щоб вітер холодив, щоб дощ мочив їдкий, Щоб сором душі пік і розпач невимовний… Дарма пручається Кропитель невгамовний. Сопліца, зрушений, забув недавній гнів І пільги для своїх благає ворогів, Ще й додають жалю жінки, найпаче Зося… Із Риковим воно уже й на згоду йшлося, Та старшим був, на жаль, не бравий капітан, Хоч, власне, він узяв заснуле військо в бран. Ну, він і вволив би, чого просив Сопліца; Та лихо! Плутові доводиться кориться. Той Плут, як казано, із роду був поляк, Але перевертень, а то вже певний знак, Бо честі не шукай там, де панує зрада. Нещасних вояків пов'язана громада За посміховище здавалася йому. Із люлькою в зубах, у синьому диму Стояв на ганку він, задерши носа вгору, Чи гордо походжав, як півень, серед двору. Тим часом Рикова вмовляє Судія Цю справу кинути, бо справа це своя,
Перейти на сторінку:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.
Подібні книжки до «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич» жанру - Сучасна проза / Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"