Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після цього ми сиділи у тиші. Чоловік зовсім не виглядав стривоженим чи присоромленим. Він важко зітхнув, але все-таки простяг руку і торкнувся Ліліного плеча. Після кількох хвилин нерухомого вивчення «пацієнтки», цілитель підвівся з дивана, обійшов його і зупинився позаду дівчини. Він поклав свої руки їй на скроні, а Лілі замружилася і стиснула кулаки. Я напружилася, розуміючи, що зараз буде щось неприємне. Різко, без попередження, з долонь В'ячеслава Вікторовича полилося біле світло. Настільки яскраве що, незважаючи на щільно притиснуті руки до голови дівчини, воно засліпило мене. Але я не могла відвести погляд від Лілі. Спочатку дівчина міцно стиснула зуби, а потім видала приглушений стогін стримуваного болю. По моєму тілу пройшла хвиля тремтіння, а низ живота відгукнувся болісним спазмом. Я зчепила руки в замок і спробувала напружити всі м'язи, сподіваючись приховати, як мене трясе. Мені завжди було важко бачити чужий фізичний біль.
Це тривало недовго. Коли з долонь цілителя перестало струменіти світло, він відняв їх від Лілі і сховав за спину. За стіл він не повертався і, кинувши м'яке: «Відпочинь», пішов.
Лілі все ще сиділа нерухомо з щільно заплющеними очима, через що мені було незатишно. Я не розуміла мені потрібно дати їй час або запитати, чи все нормально. Тому продовжувала сидіти мовчки, навіть не рухаючись. За хвилину Лілі, не підводячи голови, кинула:
– Їж, – голос звучав тихо, але вже з'явилися звичні командирські нотки, і я мимоволі посміхнулася.
Коли я збиралася відкусити вже третій сирник, помітила повільні рухи Лілі. Вона підвела голову і розплющила очі. При цьому примружилася, ніби вийшла на палюче сонце без окулярів. Потім почала плавно обертати головою в різні боки як при розминці. Дівчина подивилася вперед і хмикнула: від барної стійки в її напрямку летіла (точно як моя склянка соку) перевернута кругленька чашка. Лілі так само взяла її в руку, перевернула і надпила рідину.
– Ненавиджу солодкий чай, – скривилася вона.
– А тебе ніхто не питає, – звідкілясь пролунав сердитий голос Марка.
Лілі показала середній палець простору. Раптом дівчині в обличчя бризнула невелика цівка води. Я саме жувала круасан і мало не вдавилася, заливаючись гучним реготом. Лілі теж посміхалася, тільки її усмішка була скоріш зловісною. Вона потяглася за серветкою і, витираючи краплі з обличчя, промовила:
– Прокляну.
– А Марк може звільнити. І що гірше? – незворушно відгукнувся Сашко без краплі сорому. – Змирись, відьмочко.
– Чому всі тебе так називають? – втрутилась я. – Хіба це не образливо?
На мене витріщилися одразу дві пари здивованих очей.
– А чому я маю ображатися? – Лілі це обурило. – Я такою народилася, це моя сила та перевага. Кожен сфар повинен шанувати свою природу та поважати свій вид. Ти маєш гордо називатися банші, а не ображатись при кожній згадці твоєї сутності.
Я винувато опустила обличчя, ховаючи його за волоссям. Мені стало соромно. Адже я справді вважала своє єство чимось ненормальним, нелюдським, протиприродним. Для мене, дівчини, що все своє життя прожила у світі людей, відьми, вампіри, перевертні та решта – це монстри, жахливі істоти, яких слід боятися. І за той короткий час, що я провела в цій новій реальності, я так і не спромоглася прийняти істину. Те, чим я є, чим є кожний сфар – не вада. Це дар. Дар і сила, що повинні бути правильно використані. І саме це визначатиме мене. Те як я застосовуватиму свою магію. Розуміння цього прийшло до мене несподівано, але напрочуд чітко і непохитно.
– Що далі? – наважилася підняти обережний погляд на Лілі.
– Нам потрібна зброя, здатна якщо не перемогти, то хоча б послабити або полонити цього Етьєна, – голос дівчини звучав повсякденно, і я видихнула, прийнявши це за добрий знак. – І я знаю одного хлопця, у якого це можна дістати.
– Він тобі винен, у тебе для нього є пропозиція чи нам доведеться його шантажувати? – одразу вирішила уточнити я.
– Можливо, він сам надумає нам допомогти, – знизала плечима Лілі. – Якщо буде у гарному гуморі.
Я хотіла дізнатися, а що коли настрій у її знайомого буде поганим, але дівчина вже встала з-за столу і попрямувала до виходу. Проходячи повз барну стійку, вона махнула рукою і всі келихи та склянки, що стояли на її поверхні, які весь цей час натирав Сашко, затягнуло якимись темними патьоками. Лілі навіть не озирнулася подивитися на свою роботу, а я зупинилася як укопана перед хлопцем.
– Це мені ще пощастило, що вона тільки після втручання в структуру резерву, – посміхнувся мені Сашко, зовсім не засмучений таким поворотом, і весело помахав на прощання.
Я наздогнала Лілі і вже відкрила рота, але вона мене випередила.
– Знатиме, як прислуговувати Марку і що з відьмами краще не зв'язуватися, – задоволення на її обличчі виглядало зовсім як у дитини, яка отримала довгоочікуваний подарунок.
– А ми прямо так вирушимо? – я вказала поглядом на наші вечірні образи для клубу. – Так би мовити, підніматимемо настрій твоєму хлопцеві за допомогою спокуси.
Лілі подивилася на мене, замислилась, уявляючи щось у своїй голові, а потім голосно засміялася.
– Сумніваюся, що це на нього подіє. Він скажемо так, не надто здатний на любов, бажання, та й більшість інших людських почуттів.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть для чайників, Літа Най», після закриття браузера.