Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Що?.. – повільно запитала вона. Рем дивився на неї із непідробною радістю, і, вочевидь, очікував якогось подібного почуття і від неї. Айза ж не відчувала нічого, крім величезного розчарування і краплі провини щодо Рема – бо він ж їй зовсім не подобався. Якщо на те вже пішло, він викликав у ній дивну суміш жалю і зневаги – двох речей, які точно не були хорошим поєднанням. 

 – Не хвилюйся, я про усе домовився із Рубчиком. Який тобі сенс вічно стирчати на дванадцятому, так? 

Айза стиснула губи. Вона ненавиділа, коли вирішували замість неї. Якби вона не хотіла працювати на дванадцятому, вона могла би сама піти до Рубчика і сказати про це. Але Рем дивився на неї із такою щирою відданістю, так очікував на те, що вона його похвалить… 

 – Я не думаю, що це дуже хороша ідея, – почала вона. – Я маю патрулювати з Тесеєм. Ми вистежуємо труп там, пам’ятаєш? 

Рем навіть не зробив вигляд, що сприймає це серйозно – тільки махнув рукою із посмішкою. 

 – І що, далеко просунулися? Айзо, труп просто вкрали, його вже не вдасться повернути. А проводити цілі ночі із цим столичним… Повір, ні до чого хорошого це не приведе. 

Він виразно подивився на її пальці з бинтами. Цей погляд говорив краще за всякі слова: “Якби ти була зі мною, такого би не трапилося”. Але слова не були сказані вголос, тож Айза не могла відповісти на них. А вона таки мала, що сказати. 

Наприклад, те, що це була її робота, і оберігати її від неї зовсім необов’язково і насправді зовсім небажано. Або ж що Рем точно не міг би її вберегти – бо ніхто у цілому горбу, окрім Тесея, навіть не підозрював про її особливі стосунки із духами. 

 – Я… не думаю, що труп викрали, – повільно сказала Айза, і під скептичним ремовим поглядом продовжила. – Принаймні, не заради частин тіла. Це була досить стара могила. Я думаю, він може повернутися – і тоді ми з Тесеєм маємо бути там, щоб його… знешкодити. 

Айза не знала, чи сама вона вірила у свої слова, але бачила, що Рем – точно ні. Принаймні, він точно не сприймав їх за аргумент. 

 – Тоді столичний некромант точно зможе впоратися самотужки. З такою кількістю артефактів було би важко провалитися, – із ледь чутною ноткою заздрості сказав сам Рем. 

Хоча і він з моменту, коли Рубчик оголосив про тимчасове об’єднання найманців і міських некромантів, почав носити на собі більше ниток талісманів – Айза бачила їх то тут, то там на його одязі, як і персні із плетіннями, амулети і кілька талісманів. Звісно, їм було далеко до Тесеєвих – тих, що він у переважній більшості створив самотужки, завдяки своєму розумові і винахідливості. 

Те ж, що було на Ремі… Саме через такі артефакти Айза припинила користуватися ними взагалі. Вийти з таким некромантом на поле бою – однаково, що залишити на своїй спині велику червону мішень. Айза не надто любила так ризикувати. 

 – Можливо, все ж не варто… Я ж не можу залишити Тесея патрулювати одного, так?

 – А мене? Якщо ти зараз відмовишся, мені доведеться йти самому на третє. Тобі не здається, що Тесей у набагато кращому становищі? 

Айза помовчала. Вона не хотіла визнавати Ремову правоту, і ще менше хотіла йти з ним наодинці на кладовище. У пошуках порятунку вона озирнулася на Лісту, що все ще сиділа у кутку. Вона начебто і не дивилася вже на них – сиділа заглиблена у якісь свої папери, але Айза точно знала, що вона слухає. 

Ліста завжди слухала. 

 – Можливо, – почала вона із надією. – Можливо, Ліста захоче із тобою піти? В мене ж вже є напарник на ніч. 

Рем примружився, і водночас із цим некромантка скинула голову. Айза не помилилася – папери були тільки прикриттям для безсоромного підслуховування. Втім, зараз це могло тільки зіграти їй на руку. 

Та Ліста почала заперечно хитати головою ще до того, як Рем встигнув повернутися до неї. 

 – Ні, – швидко видихнула вона. – Ні, ні і ще раз ні. Вибачай, Айзо, маю по горло роботи. 

 – Роботи, важливішої за справжні патрулювання? – із сумнівом запитала Айза, впираючи руки у боки. Зазвичай вона не стала би так наполягати, але перспектива ночі наодинці із Ремом змушувала її вдаватися до не надто чесних методів. 

 – Хтось її ж має виконувати, – резонно відізвалася Ліста, струшуючи стосом паперів. Вона підняла їх усі, і Айза зрозуміла, що їх насправді набагато більше, ніж їй здалося спершу. 

 – Що це? – зацікавлено запитала вона, підступаючи ближче. Рем пішов слідом за нею, мов прив’язаний, але Айза намагалася не звертати на нього уваги. Вона не відривала зацікавленого погляду від паперів, і згодом сіла на лавицю біля лісти. Рем залишився нависати зверху. 

З подивом Айза помітила, що у залі вже горіли кристали магії, а сонце вже не освітлювало навіть окремі частини кімнати, повністю скотившись за горизонт. Шанси, що Тесей встигне повернутися після того, як звільнить нещасного духа, і врятує її з цієї не надто приємної ситуації, зменшувалися із кожною миттю. 

 – Листи від наших любих громадян… – повільно і невдоволено відізвалася Ліста. – Раніше їх було багато, але з часу, коли до нас приєдналися ці міські невдахи, здається, їх тільки побільшало. І поки що у жодному – жодному! – не йдеться про щось, хоча би віддалено пов’язане із некромантією.