Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нам потрібно обговорити термінову справу,— почав я, відмовившись від пропозиції.
— Авжеж,— кивнув Дас.— Будь ласка, продовжуйте.
— Ми так розуміємо, що ви збираєте людей на майдані о третій.
Дас нічого не відповів.
— Я приїхав сюди, щоб наполегливо просити скасувати демонстрацію; якщо ви цього не зробите, то порушите умови домашнього арешту й повернетесь до в’язниці.
Дас зняв окуляри й протер скельця складками дхоті.
— Вам не здається, що громадяни імперії захочуть вийти, щоб привітати принца Уельського, нашого майбутнього короля-імператора?
Типова бенгальська відповідь — ні тобі «так» чи «ні», а гра слів, до якої у мене зараз не лежало серце.
— Містере Дасе,— сказав я,— ми отримали достовірну інформацію, що на сьогодні заплановано атаку на людей, які вийдуть привітати принца, і вона може закінчитися численними жертвами, смертю багатьох людей. Якщо ви не відкличете протестувальників, наслідки можуть бути катастрофічними.
— Це правда, каку,— підтвердив Не Здавайся.— Ми з капітаном бачили докази. Це не обман.
Дас уважно вислухав, перезирнувся із Босом, а тоді повернувся до нас. Зчепив пальці рук.
— Будь ласка, розкажіть детальніше, що за інформацію ви отримали.
— Я не маю права розголошувати подробиці,— відповів я.
— Дуже зручно,— фиркнув Бос зі свого сідала.— Якщо ми вийдемо на марш, наші послідовники будуть у небезпеці; але ви не можете повідомити нам, якою саме є небезпека. Можна навіть подумати, що так ви хочете прибрати нас із вулиць, бо якщо заарештувати всіх, нас ніде буде тримати. Дякувати Богу, ми маємо слово Сурендраната, що ваші обіцянки чесні.
Я відчув, як Не Здавайся поруч зі мною напружився. Він уже відкрив рота, щоб відповісти, але втрутилася місіс Дас.
— Чи атака, про яку йде мова, не завдасть шкоди британцям? За таких обставин, я так розумію, ви вже скасували всі плани принца й повідомили про це всіх відвідувачів?
— Не думаю, що це вже зробили,— сказав я,— хоча заходи безпеки були посилені.
Дас удав здивування.
— Мушу визнати, для вашої влади є незвичним так турбуватися про безпеку індійських протестувальників, ігноруючи ризик для британських мешканців Калькутти, не кажучи вже про самого принца.
— Я не можу це коментувати,— зітхнув я.— Можу лише сказати, що загроза реальна і наслідки можуть виявитись сумними. Якщо ви не скасуєте марш, я маю наказ повернути вас та вашого асистента назад до в’язниці.
Дас на мить замислився.
— Я вам не брехатиму, капітане. Знаю, що на сьогодні заплановані протести, і схвалюю їх. Але ви помиляєтесь, якщо вважаєте, що я маю силу їх зупинити, навіть якби захотів.
— Нагадаю вам,— продовжив я,— що ви перебуваєте під домашнім арештом. Якщо ви вийдете за межі вашого будинку, вас негайно заарештують.
— Тут дюжина ваших людей, перевіряють усі автомобілі, що приїжджають та виїжджають звідси. Як же мені вийти за межі будинку?
Це було б слушне зауваження, якби трохи більш ніж годину тому я не розводив безсило руками, коли інший індієць утік від наших військових.
— Будь ласка, Дасе каку,— сказав Не Здавайся.— З цього не вийде нічого доброго. Агітація триває вже довгий час, і люди втомилися.
Дас узяв дружину за руку й зітхнув.
— Побачимо, Сурене. Може, ти маєш рацію. А може, ми вас здивуємо. У будь-якому разі, курс обрано. Я мушу йти стежкою, яку проклав для мене Ґанді.
На цих словах вони з дружиною підвелися. Бос також.
Усі втрьох проводили нас до сходів. Біля брами я повернувся до Даса.
— Ви впевнені, що хочете цього?
— Який у мене вибір, капітане? Всевишній відвів ролі нам усім.
— Якщо сьогодні загинуть люди,— сказав я,— це буде на вашій совісті.
Він подивився на мене. За тиждень, відколи я з ним познайомився, він постарішав на десять років.
— Якщо ваші слова — правда, то прошу дозволити мені вийти й померти разом з ними.
— Дозвольте...— почав Не Здавайся.
— Будь ласка, не треба,— обірвав його Дас. Уперше за весь час старий утратив самовладання.— Сказано вже досить. Може, якби ти гаяв менше часу на розмови зі мною, а більше б спілкувався зі своїми родичами, то знав би, що твій батько також має намір узяти участь у сьогоднішньому протесті.
Тридцять п’ять
— Ви мусите поговорити зі своїм батьком,— сказав я.— Переконайте його лишатися осторонь. Можна зателефонувати йому звідси.
— Марно,— нарешті сказав сержант.— Ви бачили, як відреагував Дас. Батькова реакція буде такою самою.
Я стукнув долонею по капоту автомобіля. Ми отримали наказ нічого не розповідати про гірчичний газ ні Дасу, ні будь-кому іншому. Але родина — це родина, і це буде не вперше, коли ми не виконували безпосередній наказ.
— Потрібно сказати йому, що саме це за загроза. Розкажіть йому про газ.
Не Здавайся похитав головою.
— Надто пізно,— промовив він.— Протест на майдані починається менш ніж за годину. Якщо батько таки планує іти, він уже вийшов із дому.
— Байдуже...— наполягав я.
— Знаю,— погодився він.— Мушу спробувати.
Двері Дасового будинку були й досі відчинені, і Не Здавайся поквапився всередину.
Я запалив сигарету й спробував не звертати увагу на судоми в руках і ногах. Думки мої повернулися до Ґурунга. Він десь там, можливо, лише за кілька миль звідси, планує фінальний акт помсти, удар по людях, які нічого не підозрюють. Ні, не планує. Людина з таким досвідом і можливостями, як у Ґурунга, вже давно склала план. Лишилося тільки втілити його. Що ж до Маꥳра, варто було подумати про його долю, як у мене скручувало шлунок. Сподіваюся, що Ґурунг убив його швидко, хоча з попередніх убивств було видно, що це не так. Водночас настирливий звинувачувальний голос у мене в голові ставив під сумнів мої дії. Коли Маꥳр отримав записку, я мусив швидше зрозуміти, що щось не так. Чому ми не стежили за дружиною Маꥳра?
Із будинку на світло вийшов Не Здавайся. Його обличчя сказало все, що потрібно було знати. Його батько вже поїхав на демонстрацію на майдані.
— Сідайте,— скомандував я, викинувши недопалок.— Я обіцяв Таггарту, що повернуся зі звітом на Лал-базар, але це не означає, що і ви мусите там бути. Висадимо вас біля майдану — може, вдасться відшукати батька.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.