Читати книгу - "Гра почалась ІІ, Євгеній Шульженко"

Кіра якраз і ввела правило жити окремо. Вона казала, що якщо до селища прийдуть інші – вони зможуть швидко зібратись та дати прочухана. Але це потрібно тільки в тому випадку, якщо гості спробують щось вкрасти або вдертись в життя селища. Також, щоб не було сварок, кожен двір мав сам організовувати побут, вести господарство. Базар був створений для обміну. Також спільними були тренування та армія. Якщо одним загрожує небезпека, всі інші вмить збігаються на допомогу. Це стосувалось і вторгнень, які могли бути зі сторони прибульців.

Сергій та Микола отримали від Маші розпорядження та поспішили їх виконувати. Дівчина ж піднялась та пішла на кухню. В цей момент на двір вилізла Даша. Заспана та похмура. Швидко вмила обличчя, почистила порожньою щіткою зуби та потягнулась. Їй було сім років, волосся темне та кучеряве. Даша завжди ходила з м’яким ведмедиком, щоб не сталось. Дівчинка була молодшою сестрою Миколи, та хлопець не дуже слідкував за сестрою. В селі не прийняті такі ніжності.

 

            День розпочався з роботи по двору, та не встигли діти все доробити, як сонце вже почало сідати. Втомлені та виснажені, завершували справи та пили гарячий чай, що приготувала маленька Даша. Ахали та охали, хвалили дівчинку, адже не зважаючи на свій вік, вона дуже старалась навчитись всьому, завжди намагалась копіювати Машу, навіть характером та строгістю. Машу це завжди смішило, а Сергій кожен раз насолоджувався дівочим сміхом.

            Майже одразу, як сіло сонце, по селищу пролунав сигнал зборів. Це була стара музикальна труба, яку Кіра знайшла в одному з сараїв. Звук цей інструмент видавав надзвичайно гучний та неймовірно не приємний. Навіть, якщо ти спиш, одразу підскочиш переляканий. Сергій та Даша закрили вуха руками та скривились, подивились в сторону де було перехрестя. Саме там відбувались збори.

            Микола глянув на свій годинник та здивувався. Зазвичай збори починались не раніше дев’ятої години вечора, тим більше без спеціального сигналу. Маша, яка в цей час закінчила приготування вечері, витерла руки рушником та вийшла на ганок. Діти подивились один на одного та рушили до хвіртки. Перехрестя було прямісінько за парканом будинку.

            Вийшовши на перехрестя, діти побачили як з усіх хат виходять хлопці та дівчата. Групки дітей несли з собою смолоскипи, щоб виставити їх по кругу, освітити дорогу. Не забули й про килимки, їх розстеляли на землі, щоб зручно сісти. Микола свій смолоскип вийняв з тримача на паркані та підпалив. Вогонь вмить розгорівся та освітив ділянку навколо себе. Даша по діловому тягнула важкий килим, який почала розкладати на землі. В процесі, випустила ведмедика та швидко підняла, почала струшувати пил.

            До перехрестя впевнено вийшла Кіра, махаючи дітям руками та вітаючись. Підійшла до одного з парканів та витягнула пеньок з кущів. Поставила свій дерев’яний стільчик посеред перехрестя та сіла на нього. Дівчина закинула ногу на ногу та стала чекати підперши рукою підборіддя. Коли діти зібрались, повсідались та встановили смолоскипи, Кіра підняла руки та плеснула в долоні.

Всім привіт та добрий вечір, - вигукнула Кіра, всміхнувшись, - сподіваюсь всі справи зроблені та день пройшов приємно, - вона оглянула кожного, - та сьогодні я зібрала вас раніше не тому, що мені хочеться потеревенити, - ватажок встала та заскочила ногами на пеньок, - сьогодні ми організуємо розвідку до наших сусідів. Ого, а не дуже ризиковано? – спитав хтось з натовпу, - я розумію, що ми дали прочуханів тим дикунам, але їх може бути дуже багато. Ну звичайно, їх може бути дуже багато, - погодилась Кіра, - але пройшло вже днів п’ятнадцять, до нас ніхто так і не прийшов. Мені здається, що після такої поразки, вони мали привести сюди цілу армію. – ватажок покрутилась та розвела руки, - але де ця армія? Не прийшла!  Думаю їх дуже мало, або вони вважають, що ще не готові. Це не головне, - вона знову сіла на свій стільчик та підперла рукою підборіддя, - минулого разу ми забрали їх рюкзаки та знайшли там багато цікавого. Це точно, - вигукнула дівчина, - ліхтарики, ножі та все таке інше. Точно! – Кіра знову плеснула в долоні, - якщо в них є ліхтарики та все таке інше, то в них мають бути корисні нам речі. Наприклад, зубна паста, - вигукнув Микола, - мені вже набридло бруд розтирати щіткою. Микола, ти як завжди бурчиш, - засміялась Кіра, - але ти правий. Тому, наша вилазка має бути продуктивною. По-перше, подивимось скільки там дітей. По-друге, будемо точно знати їх поселення. По-третє, щось в них поцупимо. Це крадіжка називається, - уточним Микола, - ми будемо робити як хотіли зробити вони? Їм можна, а нам не можна? – запитанням на запитання відповіла Кіра, - нічого від них не відвалиться. Тим більше, якщо там невелика зграйка дітей, які не дуже й битись вміють. Нічого собі битись не вміють, - вигукнув ще один хлопець, - в мене досі голова болить. Не забула про одного з них, наче смаглявий хлопець. Він так палицею махав, що діти розлітались від ударів. Та все, все, Борис, - махнула рікою Кіра, - вміють битись, ну то й що? Отже, - ватажок піднялась на ноги, - збираємо загін та рушаємо. Вести себе тихо, ворога знешкоджувати швидко, але старатись бути не помітними. Все як ми вчили. А хто піде у цьому загоні? – спитала Маша, що стояла біля своїх хлопців, - будуть добровольці? Зробимо так, - сказала ватажок, проігнорувавши Машу, - з кожної хати по одній людині, не молодше дев’яти років. Малеча поки хай підросте. Вибирайте, кидайте жереб або йдіть добровольцями, - ватажок глянула на Машу та показала язика, - у вас п’ять хвилин.