Читати книгу - "Метаморфози"

288 Піна, скипаючи; ікла ж у нього — мов бивні слонові.

289 Блискавка — подих його, що на відстані спалює листя.

290 То потолочить посів, який тільки що в полі заврунивсь,

291 То — обважнілі жита, селянина сподіванки марні.

292 Гинуть на пні пшениці, подарунки Церери; намарно

293 Засіки ждуть, поки в них золотаве посиплеться зерно.

294 Лози виткі з виногронами разом затоптані в землю,

295 З ними — й зелена, в плодах, засихає підрита оливка.

296 Вже й на стада він упав, і ніхто — ні пастух, ні собаки,

297 Ні круторогі бики не були порятунком худобі.

298 Люд утікає з полів і безпечним себе почуває

299 Тільки за муром міським, поки відділу хлопців добірних

300 Не підібрав Мелеагр, голосної бажаючи слави:

301 Два близнюки там були, Тіндарея сини: один вершник,

302 Другий — кулачний боєць; був Ясон, мореплавець одважний,

303 Був і Тесей, нерозлучний із другом своїм — Пірітоєм;

304 Два Тестіади й сини Афарея: Ідас прудконогий

305 Та гострозорий Лінкей; і Кеней був, тоді вже не діва,

306 Грізний Левкіпп і Акаст, що несхибно вмів списа метати,

307 Був Гіппотой, був Дріант і нащадок Амінтора — Фенікс,

308 Актора два близнюки і Філей, посланець із Еліди.

309 Був там силак Теламон, був Ахілла великого батько,

310 З Феретіадом прибув Іолай, що з Беотії родом,

311 Еврітіон запальний, Ехіон, нездоланний у бігу,

312 З Наріка — жвавий Лелег; Панопей[27], і Гілей, і суворий

313 Гіппас, і Нестор, який на той час був у розквіті віку,

314 Й ті, що їх вирядив Гіппокоонт із прадавніх Аміклів.

315 Ще й паррасієць Анкей з Пенелопиним свекром; розумний

316 Був Ампікід і Еклід, ще безпечний тоді від дружини,

317 Врешті,— й окраса лікейських гаїв була — діва тегейська.

318 Одяг їй застібка зверху скріпляла, відточена гладко;

319 Скромно, у вузол один, вона просте волосся збирала.

320 Збоку дзвонистий висів сагайдак із слонової кості,

321 Стріл охоронець, у лівій руці мала спис ясеновий.

322 З виду такою була: як на хлопця, то — можна б сказати —

323 Надто дівоча, але як на дівчину — надто хлоп'яча.

324 Тільки-но вгледів її калідонський герой — і любов'ю

325 Тут же пройнявсь проти божої волі; відчувши глибинний

326 Пал, — «О щасливим, — сказав, — буде той з юнаків, кого мужем

327 Зволить назвати вона!» Та на більше ні час не дозволив,

328 Ні соромливість, бо вже починались небачені лови.

329 Ліс, що від віку сокири не знав, од рівнини почавшись,

330 Ген, до пологих полів, непроглядний, густий, простелявся.

331 Щойно туди прибули — за роботу взялися сміливці:

332 Ті вже розтягують сіті, ці — псів із припону спускають,

333 Інші — по слідові йдуть, безрозсудно життям своїм важать.

334 Діл там заглиблений був; рівчаками туди переважно

335 Води пливли дощові. По вологому дні того долу

336 Гнув своє пруття вербняк, очерет височів тонколистий,

337 Серед низьких комишів лепеха пробивалася гостра.

338 Вигнаний зграєю псів із гущавини в натовп мисливців

339 Кинувсь кабан, мов із хмар, що зітнулись, вогонь блискавичний.

340 Ліс вилягає за ним. Наче в бурю лунає довкола

341 Гуркіт і тріск. Загукали бійці. У могутній правиці

342 В кожного — спис наготові; тремтить його вістря широке.

343 Рине розлючений звір. Ударяючи іклами скоса,

344 Так і розкидує вправо та вліво собак гавкотливих.

345 Першим метнув Ехіон, розмахнувшись, але надаремно:

346 Спис не потрапив у ціль, лиш черкнув по корі ясеновій.

347 Другий за ним, коли б кинутий був трохи з меншим зусиллям,

348 Певно, в хребет кабанові б уп'явсь, а не в землю, далеко

349 Спереду; списом метнув так потужно Ясон-пагасеєць.

350 «Фебе! — шепнув Ампікід, — я ж тебе шанував і шаную,

351 Вияви ласку й мені: поможи того звіра поцілить!»

352 Вислухав бог і, що міг, те зробив: кабана таки вдарив

353 Спис Ампікіда, не зранив, однак: на льоту йому збила

354 Вістря залізне Діана; мети досягло тільки древко.

355 Тут аж запінивсь кабан, розбуявсь, наче грім у негоду:

356 Полум'ям очі блищать, блискавиці з грудей видихає.

357 Камінь із пращі напнутої пущений так невідхильно

358 Мчить на твердині, наповнені військом, або на високі

359 Мури, як дик ошалілий — у гурт юнаків із розгону

360 Вклинивсь. Лежать уже ті, що праворуч на чатах стояли:

361 Евпалам із Пелагоном; уже відтягнули їх друзі.

362 Від блискавичного ікла й Енесім не зміг ухилитись,

363 Гіппокоонта нащадок: намірився вдатись до втечі,

364 Зблідлий, та пізно було — підколінки підтяті ослабли.

365 Може б, і Нестор — пілосець, троянських часів не діждавшись

366 Там свою голову склав, та на списі, немов на жердині,

367 Він із розгону стрибнув між галуззя найближчого дуба —

368 Звідти, врятований чудом, на ворога — вепра дивився.

369 Дик, свої ікла між тим нагостривши об корінь дубовий,

370 Смертю вже знову грозить і, блискучою зброєю гордий,

371 Зранює іклом кривим Еврітідові-велетню литку.

372 Два близнюки, що зірками не стали ще в небі, тим часом

373 На білосніжних гарцюючи конях, брати нерозлучні,

374 З виду прекрасні, ставні, ненастанно в руках