Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Через кілька годин світлова куля потьмяніла, коло світла, що вона його відкидала, зменшилося, потемнішало, розмилося. Ледь концентруючись, Цірі знову промовила закляття. Куля на кілька секунд запульсувала яскравим блиском, але відразу почервоніла й пригасла знову. Зусилля похитнуло дівчинку, вона спіткнулася, перед очима їй затанцювали чорні та червоні плями. Вона важко всілася, заскреготівши гравієм та камінням.
Куля згасла повністю. Цірі вже не намагалася чарувати: втома, пустка й брак енергії, які вона відчувала, наперед перекреслювали шанси на успіх.
Перед нею, далеко на горизонті, з’явилася неясна заграва. Я загубила шлях, констатувала вона із страхом. Я все сплутала… Спочатку я йшла на захід, а тепер сонце прямо переді мною, а це значить…
Вона відчула обезвладнювальні втому та сонливість, яких не перебив навіть холод, що змушував її тремтіти. Я не засну, вирішила вона. Не можна мені засинати… Не можна…
Прокинулася вона від пронизливого холоду й від блідого світанку, опритомніла від болю у шлунку, що крутив тіло, від сухого й набридливого дертя у горлі. Спробувала встати. Не зуміла. Всі м’язи боліли, були наче дерев’яні й відмовлялися слухатися. Мацаючи навколо долонями, вона відчула вологу.
— Вода… — прохрипіла. — Вода!
Уся трясучись, вона підвелася навкарачки й припала губами до базальтових плит, нестямно збираючи язиком крапельки, що осіли на гладкій поверхні, висмоктуючи вологу із заглиблень на камені. В одній зібралося десь із півжмені роси — вона вихлебтала її разом із піском і камінцями, не маючи відваги спльовувати. Роззирнулася.
Обережно, аби ані крапельки не загубити, зібрала язиком блискучу вологу, що висіла на колючках карликового куща, який загадковим чином зумів прорости між камінням. На землі лежав її кортик. Вона не пам’ятала, коли витягла його з піхов. Клинок був мутним від роси. Вона вилизала метал — старанно й ретельно.
Змагаючись із болем, що рвав тіло, вона пішла навкарачки, шукаючи вологу на наступних каменях. Але золотий диск сонця уже виплив над кам’янистим виднокраєм, залив пустелю сліпучим жовтим блиском, миттєво висушив каміння. Цірі із радістю сприйняла тепло, що набирало силу, втім розуміла, що ще трохи — й під час немилосердної спеки сумуватиме за холодом ночі.
Вона відвернулася до яскравої кулі спиною. Там, де та світила, був схід. А вона мусила йти на захід. Мусила.
Спека зростала, посилювалася і скоро стала нестерпною. Близько полудня стала такою, що Цірі, сама того не бажаючи, мусила змінити напрямок, шукаючи укриття. Нарешті знайшла тінь: великий, схожий на гриб камінь. Залізла під нього.
І тоді помітила предмет, що лежав між камінням. Жадеїтову, дочиста вилизану коробочку з-під мазі для рук.
Не знайшла в собі достатньо сил, щоб плакати.
Голод і спрага перемогли втому й відчай. Похитуючись, вона продовжила йти. Сонце палило.
Далеко на горизонті, за розмитою заслоною спеки, вона помітила щось, що могло бути тільки гірським ланцюгом. Дуже далеким гірським ланцюгом.
Коли настала ніч, вона з чималими проблемами зачерпнула Силу, але створити чарівну кулю вдалося їй тільки після кількох спроб і втомило її настільки, що не змогла вже йти. Вона витратила всю енергію, закляття, що масажували б і гріли, не вдавалися, незважаючи на всі її намагання.
Вичароване світло додавало відваги та наснаги, але холод знесилював. Пронизливий і різкий, холод стрясав нею аж до ранку. Вона тремтіла, нетерпляче очікуючи сходу сонця. Вийняла кортик з піхов і завбачливо поклала його на каміння, аби метал укрився росою. Була страшенно змореною, але голод і спрага відгонили сон. Дотягла до світанку. Було ще темно, коли почала жадібно злизувати з клинка росу. Щойно розвиднілося, підвелася навкарачки й кинулася вишукувати вологу в заглибинах і щілинах.
Почула шипіння.
Велика кольорова ящірка, що сиділа на близькому скельному блоці, розкривала беззубу пащу, ставила сторчма чималий гребінь, надувалася і сікла камінь хвостом. Перед ящіркою виднілася невеличка, наповнена водою щілина.
Цірі спочатку відступила, налякана, але потім її охопили розпач і дика лють. Мацаючи навколо тремкими долонями, вона ухопила гострий шматок скелі.
— То моя вода! — завила. — Моя!
Кинула камінь. Схибила. Ящірка підскочила на довгопазуристих лапах, хутко розчинилася у скельному лабіринті. Цірі припала до каменю, вихлебтала рештки води з ямки й тільки тоді побачила.
За каменем, у круглому заглибленні, лежало сім яєць, трохи визираючи з червоного піску. Дівчинка не замислювалася ані на хвилину. Впала на коліна поряд із гніздом, схопила одне з яєць і вчепилася в нього зубами. Шкіряна шкарлупа репнула й розповзлася у її руках, липка юшка полилася по рукаві. Цірі висмоктала яйце, облизала руку. Проковтнула, не відчувши смаку.
Висмоктала усі яйця і лишилася навкарачках: липка, брудна, перемазана в пісок, зі шкуринкою, що звисала з рота, завзято гребучись у піску й видаючи нелюдські, судомні звуки. Завмерла.
(Випрямися, княжно. Не спирай на стіл лікті. Зважай, коли тягнешся до миски, то забруднюєш мереживо на рукавах! Витри рота серветкою і припини плямкати! Боги, чи ніхто не навчив цю дитину поводитися за столом? Цірілло!)
Цірі розплакалася, спираючи голову в коліна.
Витримала марш до полудня. Потім спека перемогла й змусила її відпочити. Дрімала довго, сидячи під кам’яним навісом. Тінь не давала прохолоди, але була краще за палюче сонце. Спрага й голод проганяли сон.
Далекий гірський ланцюг, як їй здавалося, палав і світився у сонячних променях. На верхів’ях тих гір, подумала вона, може лежати сніг, там може бути лід, можуть текти там струмки. Я мушу туди дістатися, мушу дістатися туди швидко.
Вона йшла майже всю ніч. Вирішила орієнтуватися по зорях. Усе небо було в зорях. Цірі шкодувала, що була неуважною на уроках і що не хотілося їй вивчати атлас неба, з тих, що були в храмовій бібліотеці. Зрозуміло, знала вона найважливіші сузір’я — Сім Кіз, Жбан, Серп, Дракона й Панну Зими, — але саме вони стояли високо на небосхилі, й важко було орієнтуватися по них на марші. Нарешті
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Час Погорди», після закриття браузера.