Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Основні українські футбольні клуби, проте, на той момент вони вже розкупили, і Колесніков, пристрасний любитель хокею, став власником хокейного клубу «Донбас». Його капітал, за оцінкою журналу «Фокус», станом на 2011 рік оцінювався у 292 млн доларів. Особисто Колесніков вважав цю цифру сильно заниженою, оскільки вклав понад 200 млн доларів у тваринництво й 250 млн доларів у будівництво нової кондитерської фабрики «Конті-Русс», що в Курську, на території Російської Федерації.

Експерти журналу «Кореспондент» станом на 2011 рік нарахували у нього активів на 448 млн доларів та поставили Колесникова на 28 місце у своєму рейтингу «Золота сотня». Національний кондитерський ринок Колесніков поділив спільно з відомим в цій галузі бізнесменом Петром Порошенком. Їхні фабрики знаходились як в Україні, так і в Росії. Колесніков контролював ЗАТ Виробниче об'єднання «Конті» (кондитерська), ЗАТ «Південь», Групу «Конті», мав також свою долю у дочірньому підприємстві (ДП) «Конті-Інвест».

Представниками донецького клану є також брати Андрій та Сергій Клюєви. Обидва — уродженці Донецька. Після закінчення Донецького політехнічного університету зайнялися бізнесом. Братам Клюєвим належать активи промислово-інвестиційної корпорації «Укрпідшипник», до якої входять близько 30 підприємств кольорової металургії та паливно-енергетичного комплексу, страхові компанії та банки. Вони володіють шістьма компаніями, пов'язаними з «Укрпідшипником» та банком в Австрії. Клюєви в якийсь момент намагались купити австрійський банк «Burgenland», проте місцева влада їм відмовила, вважаючи за краще залишити власниками банку австрійських громадян. Близькі до Януковича брати зайняли чільні місця на українській політичній арені. Сергій став депутатом Верховної Ради, а Андрій — першим віце-прем'єром, секретарем РНБО, а під час політичної кризи в Україні взимку 2013–2014 років — головою Адміністрації президента Януковича.

Сім’я президента

Зрозуміло, бізнесмен, що стає високопоставленим чиновником та продовжує займатися своїм бізнесом, напрошується на обвинувачення в непорядності, та найчастіше вони виявляються небезпідставними. Що ж тоді говорити про політика, який перетворюється на великого бізнесмена тоді, коли обіймає високу посаду. Особливо пікантною ситуація стає тоді, коли це посада президента країни. Таким небуденним бізнесменом за час свого президенства став Віктор Янукович. За оцінкою старшого наукового співробітника Інституту міжнародної економіки імені Петерсона (Швеція), в минулому радника уряду України з економічних питань Андерса Аслунда, капітал сім’ї Януковича налічує 12 млрд доларів. До складу бізнесової «сім’ї президента» входили не лише сини Януковича, молодший з яких став фактично керуючим менеджером сімейної бізнес-імперії.

За даними МВС України понад 50 банків були залучені до відмивання грошей «сім'ї» Януковича. Керівний центр бізнес-імперії розмістили у середмісті Києва, в багатоповерховому офісі. Там переводили в кеш електронні гроші. В «тіньовому» ланцюзі чималу роль відігравав Сергій Арбузов, який став першим віце-прем'єром. Він починав свою кар'єру під патронатом власної матері — директора банку «Донеччина». А згодом пересів у високе крісло керуючого Національним банком України.

У Сім’ї з часом завелись друзі-щасливчики. Молодий харківський друг сина президента — Сергій Курченко у 28-річному віці, після успішного закінчення двох вищих навчальних закладів, переїхав з Харкова до столиці й відразу став мільярдером, який заповзявся скуповувати прибуткові українські фірми, бізнес-проекти та активи: підприємства, стадіони, футбольні клуби… Для початку він об'єднав у групі компаній «Газ України» приблизно 55 компаній газової галузі, зареєстрованих у Харкові та Криму. «Газ України», з обігом понад 10 млрд доларів, контролювала після об’єднання 18 % українського ринку газу. Зрозуміло, що «газова принцеса України» Юлія Тимошенко, перебуваючи у в'язниці, відчувала себе ще незатишніше, дивлячись, як її бізнес переходить в руки друзів Сім’ї. Але забирали не лише бізнеси переможених політичних опонентів. Скажімо, у харківського регіонального олігарха Яворського, який не перебував в жодному конфлікті з президентським кланом, «віджали» футбольний клуб «Металіст» та харківський стадіон.

Пізніше Курченко змінив стратегію та створив групу компаній «Східноєвропейська паливно-енергетична компанія» (СЄПЕК), що скупила в Україні та за кордоном (зокрема, в Німеччині) автозаправні станції та нафтопереробні заводи. Щоби підкорити Сім’ї український інформаційний простір, Курченко за вказівкою сина Януковича, скупив активи медіа-холдингу «UMH group» (United Media Holding group), заснованого іншим харків'янином — Борисом Ложкіним. Останній колись об’єднав свій бізнес з Рінатом Ахметовим. Отже, «сім'я Януковича» забрала частину бізнесу у свого ж багаторічного спонсора і партнера Ахметова.

Янукович чудово розумів, що для укріплення особистої влади йому необхідно обмежити як вплив опозиції, так і вплив своїх соратників у Партії регіонів та колег по бізнесу, навіть якщо вони були його соратниками та земляками. Розпочав Янукович з олігархів, витісняючи, «віджимаючи», експропріюючи, купуючи за заниженими цінами частки бізнесів у Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука. Для рейдерських захоплень він використовував, як «прокладку», Сергія Курченка та подібних йому здібних молодих бізнесменів, які створили ланцюги фірм для перепродажу чужого бізнесу й відмивання тих грошей, що надходили з державного бюджету.

Зрозуміло, що вся ця система могла існувати тільки за тої умови, що на злочинну діяльність друзів Сім’ї закривають очі генеральний прокурор, міністр внутрішніх справ та СБУ. Очільники перелічених державних структур також потрапили на «близькі орбіти» президентського клану. Генеральний прокурор України пан Пшонка та його син збирали з бізнесменів регулярну данину у вигляді хабарів та «відкатів». З цього приводу українці, з присутнім їм почуттям гумору, відмітили, що головною діловою рисою українського менеджера є не маркетинг, а «відкатинг». Проте відкатинг-менеджерами дозволялось бути тільки наближеним до правлячої верхівки. В цьому сенсі до членів Сім’ї належали ще й міністр внутрішніх справ генерал Захарченко та голова Служби безпеки України Олександр Якименко. Саме ці генерали відшукували бізнесменів, готових за певні преференції сплачувати Сім’ї данину.

Власне, саме після того, як на вищі державні посади призначили людей Януковича — Пшонку, Захарченка та Якименка, а міністром з доходів та зборів став Олександр Клименко (очоливши паралельно ще й митну службу України), українські олігархи зрозуміли, що Сім’я займається «бєспрєдєлом» й домовитися по-доброму з Януковичем не вийде. В колись лояльному до Януковича донецькому клані виникла негласна фронда. Як передбачив ще у 2012 році один із дослідників (й виявився напрочуд точним у своїх прогнозах): «різке посилення Сім’ї, що утискає інтереси олігархів-мільярдерів, у 2013 році призведе до різкого загострення ситуації на Україні та прогнозованого протистояння, метою якого будуть намагання змістити клан Януковичів та близьких до нього осіб»[58].

В автократичних країнах пов'язаний з владою бізнес процвітає доти, поки не зруйнується влада. Тоді руйнуються і такий бізнес, і правлячі партії. Не випадково, як тільки Янукович залишив межі України, лідер фракції ПР у парламенті поспішив заявити, що ПР не має «нічого спільного з родиною Януковича» та