Читати книгу - "Червоногрудка"

Все було не так, як раніше.

Харрі сидів у кабінеті, закинувши ноги на стіл, і дивився на вулицю: на безхмарний день, на натовпи підстаркуватих тіточок у недоладних капелюхах, що запруджували хідники вранці, на таксі, які їдуть на жовте світло, — на всі ті дрібниці, що надають містові фальшиво-безтурботного вигляду. Харрі давно вже це не давало спокою — невже він єдиний, кого місто не зуміло обдурити? Від дня похорону Елен минуло шість тижнів, але, дивлячись у вікно, Харрі не бачив жодних змін.

У двері постукали. Харрі не відповів, але двері все одно відчинилися. Увійшов начальник відділку поліції Б’ярне Мьоллер.

— Чув, ти повернувся?

Харрі поглянув на один з червоних автобусів на зупинці. На боці автобуса була реклама: «Стуребранн — страхування життя».

— Шефе, поясніть мені, чому кажуть: «страхування життя»? — запитав Харрі. — Якщо насправді йдеться про страхуванні смерті.

Мьоллер зітхнув і сів на крайчик столу.

— Чому ти не поставиш сюди ще одного стільця, Харрі?

— Люди швидше переходять до справи, коли стоять, — відповів Харрі, не відвертаючись од вікна.

— Ми чекали, що ти прийдеш на похорон, Харрі.

— У мене змінилися плани, — сказав Харрі, більше самому собі, ніж Мьоллеру. — Певен, що я туди і прямував. І коли я поглянув довкола і побачив похмурих людей, то на якусь мить навіть подумав, що прийшов. Але раптом побачив, що переді мною стоїть Майя і чекає на замовлення.

— Я десь так і подумав, — сказав Мьоллер.

По бурому газону, тицяючи носом у траву і задерши догори хвоста, біг цуцик. Хоч комусь подобається весна в Осло.

— Що потім? — запитав Мьоллер. — Ми давненько від тебе нічого не чули.

Харрі знизав плечима:

— Я був зайнятий. У мене з’явилася сусідка по квартирі — однокрила синиця. А ще я сидів і слухав давні записи на моєму автовідповідачі. Виявляється, усі повідомлення за ці два роки вміщаються на півгодинній плівці. І всі без винятку — від Елен. Сумно, правда? Ну-у. Може, звичайно, я неточно висловився. Сумно те, що мене не було вдома, коли вона телефонувала востаннє. Ви знали, що Елен його вирахувала? — Вперше Харрі обернувся і поглянув на Мьоллера. — Ви ж пам’ятаєте Елен?

Мьоллер зітхнув:

— Ми всі пам’ятаємо Елен, Харрі. І я пам’ятаю, яке повідомлення вона залишила на твоєму автовідповідачі і як ти заявив КРИПОСівцям, що йшлося про того посередника в справі із зброєю. Якщо ми ще не знайшли вбивцю, зовсім не означає, що ми її забули, Харрі. Весь КРИПОС і відділ убивств весь час на ногах, ми майже не спимо. Якби ти поглянув, як ми працюємо, ти б так не говорив. — Тієї ж миті Мьоллер пошкодував про сказане. — Я не мав на увазі…

— Та ні, мали. Звичайно, ви маєте рацію.

Харрі провів рукою по обличчю:

— Учора ввечері слухав її повідомлення. Не розумію, навіщо вона телефонувала. Там вона дає мені багато порад: що я повинен і не повинен їсти, що потрібно не забувати годувати пташок, узятися до методики Екмана і Фрізена. Знаєте, хто такі Екман і Фрізен?

Мьоллер знову похитав головою.

— Двоє психологів, які з’ясували, що, коли ти усміхаєшся, м’язи обличчя стимулюють у мозку якісь хімічні реакції, які, у свою чергу, дають тобі позитивне світовідчування і сприяють життєрадісності. Загалом, вони довели давню істину: коли ти усміхаєшся світові, світ усміхається у відповідь. І вона якось змогла переконати мене в цьому.

Харрі поглянув на Мьоллера.

— Сумно?

— Жахливо.

Обоє спробували посміхнутися і на якийсь час замовкли.

— Ви, напевно, прийшли щось сказати мені, шефе. Що саме?

Мьоллер зіскочив зі столу і заходив по кабінету.

— Після перевірки алібі список з тридцяти чотирьох прізвищ скоротився до дванадцяти. Нормально?

— Нормально.

— Аналіз ДНК тієї лупи з шапки дав нам групу крові її власника. Така група — у чотирьох людей у списку. Ми взяли аналізи крові цих чотирьох і відправили перевірити на ДНК. Результати будуть сьогодні.

— Справді?

Я сподіваюся.

У кабінеті стало тихо, було чути лише, як скриплять гумові підошви Мьоллера, коли він повертається на каблуках.

— А версію, що Елен убив її хлопець, КРИПОС уже відкинув? — запитав Харрі.

— Ми перевірили і його ДНК.

— Ми повертаємося до того, з чого почали?

— У якомусь сенсі, так.

Харрі знову відвернувся до вікна. З величезного в’яза здійнялася зграя дроздів і полетіла на захід, у бік готелю «Плаза».

— А може, шапка — хибний слід? — припустив Харрі. — Я ніяк не можу зрозуміти, як злочинець, який не залишив більше жодних доказів і навіть не полінувався розмазати свої сліди на снігу, міг виявитися таким йолопом, щоб забути власну шапку всього за кілька метрів од жертви.

— Все може бути. Але на шапці — кров Елен, це ми визначили напевно.

Харрі побачив, як цуцик біжить назад, нюхаючи той-таки слід. Десь посередині газону він зупинився, деякий час із сумнівом водив по землі носом, потім нарешті побіг ліворуч і зник з очей.

— Отже, почнімо з шапки, — сказав Харрі. — До нашого списку можна додати тих, кого притягували або затримували за тяжкі тілесні. За останні десять років. Перевірте і фюльке Акерсхус. І потурбуйтеся…

— Харрі…

— Що?

— Ти вже не працюєш у відділі вбивств. Розслідуванням займається КРИПОС. Ти просиш мене пхатися в чужий хлів.

Харрі, нічого не відповівши, повільно кивнув. Він пильно дивився у вікно, кудись у бік Екеберґа.

— Харрі?

— Шефе, вам коли-небудь хотілося опинитися зовсім не там, де ви є? Хоча б цієї задрипаної весни.

Мьоллер зупинився і посміхнувся:

— Коли вже ти запитав, скажу, що мені завжди хотілося перебратись до Бергена. Та й дітям там було б ліпше.

— Але й там вам хотілося б працювати в поліції, правильно?

— Звісно.

— Тому що такі, як ми, ні до чого іншого не придатні?

Мьоллер знизав плечима:

— Напевно.

— А Елен була придатна. Я часто думав про те, яка це витрата людських ресурсів — таким, як вона, працювати в поліції. Що вона робила? Ловила поганих хлопців і дівчат. Це заняття для нас з вами, Мьоллере, але не для неї. Розумієте, про що я?

Мьоллер підійшов до вікна і став поряд з Харрі.

— Гадаю, у травні погода налагодиться, — промовив він.

— Так, — відгукнувся Харрі.

Годинник на Ґрьонланнській церкві вибив другу.

— Спробую підключити Халворсена, — сказав Мьоллер.

ЕПІЗОД 60

МЗС Норвегіїі 27 квітня 2000 року.

Зі свого тривалого і