Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

– Вы, товарищ Самоплатов, могли бы уже и передохнуть, а вот товарищ Хрущов подбрасывает вам работу, не дает покоя.

Вождь затягнувся люлькою, а потім з-під чола глянув на Микиту, що свердлив очима дірку в підлозі.

– Народные массы, конечно, теоретически – движущие силы истории. А вот куда двигать эту историю, в каком направлении – решают вожди, которые и показывают это направление. Вот и получается, что половина Украины двигает ее вместе с нами в одну сторону, в то время как другая – в обратную.

– Почему? – запитав Сталін після паузи. – Потому, что там объявились другие вожди. А у одного народа не может быть двух вождей. Вождь должен быть везде один. А если он не везде вождь, то какой же он вождь? Вот Никита Сергеевич вождем всей Украины не стал.

– Какой из меня вождь, Иосиф Виссарионович. Помилуйте. У советского народа и у всего мирового пролетариата один вождь – товарищ Сталин, – ковтаючи слова, з переляку белькотів Хрущов.

– А вы поработали на Украине так, что там объявились новые вожди. Вот такая работа. И с этим теперь товарищ Самоплатов должен что-то делать.

Сталін упритул підійшов до Самоплатова. Це був останній погляд вождя прямо в очі терористу. Для кілера держави, яка продемонструвала тій самій історії найвищий рівень владного тероризму, такі зустрічі віч-на-віч із замовником не стираються із пам’яті.

– Но не будем его учить, товарища Самоплатова. Что делать и как – он знает не хуже нас.

Уже у Львові на явочній квартирі йому до рук потрапила книжчина місцевого письменника під промовистою назвою «Плюю на Папу». Самоплатова важко було чимось здивувати у царині людиноненависництва, але бризкання слиною з кожного рядка його вразило. Можна було собі уявити, як ненавиділи цього писаку аборигени за його таке безпардонне плювання. Отут і народилася ідея в криваво креативній голові. Далі було здійснено спецзаходи закритого характеру, які завершувалися загальновідомим як історичний факт фіналом – знайшовся малограмотний, але вправний, як і сам Самоплатов, націоналіст, який банально зарубав письменника за тим самим робочим столом, за яким він так сміливо плював на Ватикан. Прийом, може, й тупуватий – обухом по голові, – але то тільки ідеї виглядають такими невловимими. А їхні носії – цілком смертні істоти, нічим не відмінні від поросят, яким пора на забій.

Сокира вирішила всі проблеми навіть із головним героєм більшовицької революції у 1917 році, Бронштейном-Троцьким, коли його за наказом Джугашвілі-Сталіна зарубав іспанський однодумець-комуніст. Так само тут й усе та ж сокира була покликана на авансцену історичного дійства в післявоєнному Львові. То елегантні французи мучилися, винаходячи гільйотину, а тут усе так просто, як на «заготскоті». Череп – навпіл, і вже ніколи з-під нього не виплодиться загрозлива «мислішка». А далі – все за планом. У відповідь на вбивство відомого майстра пера, полум’яного провісника безсмертних комуністичних ідеалів влада цілком резонно застосувала масові репресії проти місцевого населення, з якого вийшов той самий сокирник.

І знову, як і у 1939-му, коли за пактом Молотова – Ріббентропа Західна Україна ввійшла до складу СРСР, а її мешканці – до складу людності Воркути, Соловків та Крайньої Півночі, так і тепер, після вбивства Галана десятки товарних ешелонів із живим непокірним товаром попливли із західних рубежів СРСР у неозору тайгу велетенського Сибіру.

Така двоходівка досягла головної мети операції – знищення народної підтримки. Еліта народу не могла вже допомагати своїм повстанцям, адже її перемістили на територію вічної мерзлоти. А відтак уже звична робота вузької спеціалізації – ліквідація. Микита так і сказав: «твое дело – обезглавить».

Шухевича в один час заскочили навіть на курортах Криму в товаристві партійно-радянського істеблішменту на відпочинку. Талановитий візаві кремлівських кілерів вів себе вкрай зухвало й надзвичайно цинічно. Хоч і підняв його Сталін до статусу вождя, але тримав він себе у повстанському побуті, як той фольклорний невловимий месник. Тоді, в Ялті, поки спохватилися, командувач УПА щез. І так не раз. Галицький опришко перегравав кагебешних топтунів в одні ворота. І так – з року в рік. Аж поки за його головою Сталін не послав того, кого колись посилав по голову Троцького та всіх інших правофлангових ворогів.

Самоплатов днями не виходив із явочної квартири навпроти вікон готелю «Джордж». До нього приводили череду сексотів, яким він годинами «вивертав матку». Багатьом – у буквальному розумінні. Наприклад, студенткам, яких верховний терорист ґвалтував якнайбрутальніше. Інтуїція його й тут не підвела. Завербована студентка медінституту після запального сексу розповіла про свої відвідини із колежанкою будинку на околицях Львова. Опис господаря заінтригував кагебіста. Просто вбивча інтуїція, яка відзначає справжніх мисливців на людей. Як усе просто: він показав дівці фото прямо у ліжку – і вона кивнула головою. Самоплатов аж захлинався від задоволення: можливо, що легендарний герой народних дум і він, чекістський кілер, – молочні брати. Хоча були вони по крові таки братами-українцями.

Вистежити за наводкою студентки схованку генерала-хорунжого УПА було ще простіше, ніж зарубати Галана. Оточений мало не цілою дивізією, той довго тримав свій останній бій. Загинув по-геройськи – живим не здався.

Самоплатов згадував його гострий погляд, коли очі застреленого генерала вже не бачили світ, але ще випромінювали ненависть. І якщо порівнювати його з вождем тим, кремлівським, то єднала їх справді якась неземна несамовитість, що просто сипалася з очей. І от тепер Самоплатов, опинившись у тому ж місці і в інший час, згадав цю миттєвість. Йому здалося, що саме цей вирок, що вершиться тепер, він прочитав в останньому погляді Шухевича.

Але така доля кілерів: їх прибирають услід за жертвами. Здавалося, все-таки минулося, бо в перший гурт сподвижників Берії – арештованих і розстріляних Хрущовим – він не потрапив. Навпаки, працював консультантом – у якій послідовності ставити під стінку співслуживців. І тепер, коли його, вже всесоюзного пенсіонера, знову послали гасити вогонь, його вічна незамінність знайшла своє чергове підтвердження. І зачистити рецидиви клятих бандерівців послав саме він, Микита Сергійович.

Невже вони винюхали все-таки те, що двічі замишляли вони з Лаврентієм? Ох, і замишляли. Мало того – реалізували. Діяли. Ну, якоїсь йоти не вистачило, щоб здійснити ще на початку війни з Гітлером, а потім одразу після смерті Сталіна дві – наймогутніші з усіх видатних діянь Самоплатова – операції, які б поставили цей недолугий світ на диби.

Про напад собак на Леніна голова Комітету держбезпеки в ЦК КПУ вирішив не доповідати. Там ніхто не став би з ним панькатися. Голова з