Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

зіткнулися з чимось таким, чого ніхто не планував і до чого їх ніхто не готував: живоплоти. Кожне поле від моря до Вердуна було обгороджене стіною землі, кущів і дерев. На фотографіях їх було видно з повітря, але союзники вирішили, що вони такі ж, як англійські, що мають два фути висоти. Нормандські ж живоплоти мали десять футів висоти і були непрохідними, як справжня фортеця. Якщо союзники користувалися єдиним в’їздом у поле, то їх скошували німецькі кулемети. Якщо вони на танках намагалися переїхати живопліт, то підставляли днище під протитанкові снаряди. Їм треба було імпровізувати. Американські хлопці з ферм влаштовували всілякі хитрі пристосування на танках Шерман, що дозволяло їм робити отвори для вибухівки чи прориватися крізь живоплоти. Американські механіки вночі відновлювали пошкоджені танки. Один капітан згадував:

Я почав розуміти про американську армію такі речі, які раніше здавалися неможливими. Вона дуже регламентована і бюрократична в гарнізонних умовах, зате в польових умовах армія розслабляється, наперед виходить індивідуальна ініціятива і бере на себе те, що треба зробити. Така гнучкість була однією з переваг американської армії в II Світовій війні. («Громадяни солдати»)

Війну насправді виграла винахідливість янків. І зараз ми в аналогічній ситуації — посеред битви і без підготовки, якої дійсно потребуємо, навколо нас є мало людей, які могли б показати нам, як це робити. Нам треба самим багато до чого додумуватися. Ми знаємо, як ходити до церкви, нас навчили не лаятися, не курити і не пити. Ми знаємо, як бути добрими. Але ми насправді не знаємо, як боротися і нам доведеться вчитися цього на ходу. У тому і кристалізуватиметься, поглиблюватиметься і розкриватиметься наша сила. Чоловік найбільше проявляє себе як чоловік, коли йде назустріч пригоді, яка не є йому підконтрольна, чи коли вступає в бій, будучи невпевненим у перемозі. Як писав Антоніо Мачадо:

Люди мають чотири речі,

З яких мало користи в морі:

Кермо, якір, весла

І страх потонути.

ВІД ФОРМУЛИ — ДО ВІДНОСИН

Я не хочу сказати, що християнське життя хаотичне чи що справжній чоловік страшенно безвідповідальний. Позер, що тринькає гроші на перегонах чи гральних автоматах, не чоловік, а дурень. Лінюх, що кидає роботу і примушує дружину працювати, щоб він міг удома відпрацьовувати свій удар у гольфі, сподіваючись, що поїде в професійне турне, є «гірший, ніж невірний» (1 Тим. 5, 8). Я хочу сказати те, що наше несправжнє «я» вимагає формули. Перш ніж кудись кинутись, воно хоче гарантованого успіху, але, пане, ви його не матимете. Тож, настає час у житті чоловіка, коли він має порвати з тим усім і кинутися в невідомість із Богом. Це критично важлива частина нашого шляху, і якщо ми відхилимося від того, то наша подорож закінчиться.

Перед моментом найбільшого випробування Адама Бог не давав йому детального плану чи формули виходу зі ситуації. Це не було нехтування. Таким чином Бог пошанував Адама: ти — чоловік; ти не потребуєш, щоб я виводив тебе за руку; тобі це під силу самому. Бог запропонував Адамові не що інше як дружбу. Його Він не залишив самого в житті; в прохолоді дня він ходив із Богом і розмовляв про любов, шлюб і творчість, про уроки та пригоди, що на нього чекали. Те саме Бог пропонує і нам. За словами Чемберса:

І в нашому житті колись лунає загадковий поклик Бога. Цей поклик ніколи не звучить виразно. Він завжди неясний. Поклик Бога схожий на поклик моря, який чують лише ті, хто має щось морське в собі. Неможливо чітко визначити, до чого закликає Бог, тому що Його цілі відомі лише Йому, і почути Його поклик можна, лише перебуваючи з ним у дружніх стосунках. Нашим завданням є повірити в те, що він знає, що робить. («Моє найвище для Господа», курсив мій)

Єдиний спосіб життя в цій пригоді — зі всією її небезпекою, непередбачуваністю та надзвичайно високими ставками — це постійні близькі Взаємини з Богом. Контроль, якого ми так відчайдушно бажаємо, — ілюзія. Набагато краще відмовитися від нього заради Божої пропозиції дружного спілкування, відкласти сухі формули, щоби змогти вступити в неформальну дружбу. Це знав як Авраам, так і Мойсей. Прочитайте кілька перших розділів з книги Виходу — в них Мойсей і Бог постійно обмінюються репліками: «І промовив Бог до Мойсея», «і сказав Мойсей до Бога» (див. Вих. 3). Вони поводяться так, ніби знають одне одного і дійсно є близькими союзниками. Давид — чоловік по серцю Божому — теж ходив, воював і любив на своєму життєвому шляху бути в розмовній близькості з Богом.

Як же довідалися філістимляни, що Давила помазано царем над Ізраїлем, рушили філістимляни, щоб шукати Давида. Та Давид зачув про це й зійшов у твердиню. Прибули філістимляни й розтаборились по Рефаїм-Долині. Тоді Давид спитав Господа: «Чи виступати мені проти філістимлян? Чи видаси їх мені в руки?» Господь відповів Давидові: «Іди, бо я видам філістимлян тобі в руки.» І двигнувся Давид під Ваал-Перацім, розбив їх там… Знову прибули філістимляни й розтаборились у Рефаїм-Долині. І як Давид спитав Господа, він відповів: «Не наступай на них, але обійди їх з тилів і підійди до них від бальсамових дерев. І як почуєш шелест, наче шум кроків по вершках бальзамових дерев, тоді спішися, бо то Господь рушає перед тобою, щоб розгромити філістимлянське військо». Давид зробив так, як повелів йому Господь, і розбив філістимлян від Гівеа аж до входу Гезер. (2 Сам. 5,17–20; 22–25)

Тут знову-таки немає зовсім сталої формули для Давида; вона за Божими порадами змінюється по дорозі. Так живе кожен соратник і близький товариш Бога. Ісус казав: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що