Читати книгу - "Нездоланний"

Не від берега до берега, а практично трансконтинентальним. Велика ділянка, якщо не вся країна. Ченґ трохи відкинула своє крісло назад, і тепер її ноги були витягнуті прямо, її черевики на шнурівці тим самим опинилися під сидінням попереду неї. Він знав, що вона про щось думала, бо вже раніше бачив, як вона це робить за кермом маленького зеленого форда на довгій порожній дорозі до Оклахома-Ситі. Іноді з півусмішкою, іноді з півгримасою, цієї миті в її голові пригадувались хороші та погані моменти, моменти слабкості та моці, усі хороші кінцівки та всі погані. Тепер, коли їй не треба було слідкувати за дорогою, її очі також брали участь у процесі – вони то звужувались, то мружились, то розширювались, фокусувались то на чомусь удалині, то зблизька.

Ричер намагався не думати взагалі. Він проганяв невловимий спогад на примарній межі між свідомим та підсвідомим. Він дивився поза нього, не думаючи про нього, залишаючи його у спокої. Він сказав:

– Бібліотеку буде вже зачинено, коли ми туди дістанемось.

Вона відповіла:

– Ми навідаємось туди із самого ранку. Заночуємо в готелі.

– Ми повинні вибрати хороший. Нам слід вибрати найкращий готель у місті, а потім вислати рахунок газеті. Великий люкс. Із обслуговуванням номерів. Вони з радістю за нього заплатять. Бо має щось статися. Я це відчуваю.

– Що саме?

– Я не знаю. Є дещо важливе, про що я забув, проте я знаю, що це щось важливе.

– Як, якщо ти не пам’ятаєш, що саме?

– Просто передчуття.

– Бо ж найкращий готель у місті одразу піде на мій кредитний рахунок. Я ризикую грошима.

– Вони з радістю за нього заплатять, – повторив Ричер.

– «Чотири сезони» чи «Пенінсула»?

– Будь-який.

– Я зателефоную з аеропорту О’Хара і дізнаюсь, який із них дешевший.

Ричер нічого не відповів на це. Ченґ запитала:

– Наскільки важливим, на твою думку, є те, чого ти не пам’ятаєш, проте знаєш, що це важливо?

– Я думаю, воно нам трохи натякне. На те, що на нас чекає.

– Що саме?

– Я не знаю. Я наче намагаюсь скласти два шматки однієї головоломки докупи. Два з них ідентичні. Проте я не знаю, що саме вони являють. Слова, факти чи місця.

– Не місця точно. Лос-Анджелес не має нічого спільного з Материним Спочинком. Немає жодної схожості.

– Гаразд.

– Те саме стосується Чикаґо. Хіба що є шанс, що деякі фермери туди їздять, щоб робити те, що фермери зазвичай роблять у Чикаґо. Це воно?

– Ні.

– Тобі слід поквапитись. Ми скоро прибудемо на місце.

Ричер розгублено кивнув. «Ми скоро прибудемо на місце». Він уявив собі процес висадки пасажирів із літака. Він любив усе обдумувати та аналізувати. Навіть такі прості речі, як висадка з літака. Це було типово для такої розсудливої людини, як він. Вони будуть маневрувати по смузі, потім припаркуються, вимкнеться сигнал, який вимагав пристебнути пасок, і люди почнуть вставати і витягувати свої речі з відсіків над головою і з-під сидінь, і вони згуртуються разом у проході, і врешті-решт пройдуть один за одним до виходу, і зійдуть трапом. А тоді почнуться справжні перегони: вниз довгими широкими коридорами, повз сяючі магазинчики та кафе з пластиковими столиками та самотніми покупцями.

І саме тоді він усе зрозумів і сказав:

– Жодних слів, чи фактів, чи місць.

Вона запитала:

– А що тоді?

– Обличчя, – відповів він. – Пам’ятаєш той легковик на 405-ому маршруті?

– Там були мільйони легковиків.

– Один із них порівнявся з нами та якусь мить рухався поруч, поки в нього ззаду не врізалося червоне купе.

– А, той легковик.

– Його вікно опустилося. Я розгледів типа, що сидів усередині.

– Детально розгледів?

– Частково, і бачив я його лише мить.

– Але?

– Ми бачили його раніше.

– Де?

– У їдальні в Інґлвуді. У тому брудному місці. Того ранку. Коли ми вперше зустрічалися із Вествудом. Той тип був там. Лікті на столі, у руках газета.

Тепер Ченґ нічого не відповіла.

– Той самий тип, – сказав Ричер.

– Мене вчили думати, як адвокат захисту.

– І що б ти там не казала, передня частина мого мозку стовідсотково із тобою згодна. Це був миттєвий погляд між двома машинами, які рухалися зі швидкістю сорок миль за годину, і свідчення очевидців щонайменше ненадійні.