Читати книгу - "Заборонені чари"

— З ким?

— Не знаю. Розмова була по мобільному. Елен сперечалася з якимсь чоловіком, котрого називала просто „сер“. Точних слів я не пригадаю, але вона була незадоволена, що він так тисне на неї, вимагає негайного результату. Говорила, що розуміє, як йому зараз важко, але нічим зарадити не може. Мовляв, це не її вина, що Аліса — ну, тобто я, — така непоступлива. Потім послухала його і погодилася, що справді, це порушення правил — називати ім’я по телефону. Проте він також чинить не за правилами, коли щодня телефонує їй під час занять, і вона обов’язково відзначить це у своєму звіті до Курії.

— Ого! — аж скинулася Маріка. — До Курії?

— Атож. Не думаю, що йшлося про Римську Курію. Мабуть, це якось пов’язано з Кураторами, керівниками Послідовників.

— Так, звісно, — кивнула Маріка. — А про що вони далі говорили?

— Більше ні про що. Елен вимкнула телефон, а я поквапилася піти, поки вона не помітила мене. Сама розумієш, я була приголомшена і ледве всиділа на лекції. Другою парою мав бути семінар з романтизму, де ми з Ейрін сидимо поруч, і я боялася зрадити себе, тому сказала, що погано почуваюсь, і поїхала додому.

Кілька хвилин Маріка мовчала в задумі. Нарешті промовила:

— Отже, я мала рацію. Послідовники стежили й за тобою. І вже давно… Ти казала, що Елен почала підбивати до тебе клинці три місяці тому?

— Десь так. І розумію, до чого ти ведеш. Поведінка Елен змінилася вже після мого з Джейн розриву. Вочевидь, Послідовники переконалися, що швидкого примирення годі чекати, і вирішили задіяти запасний варіант.

— То тепер ти визнаєш, що Джейн шпигувала за тобою?

Аліса знову зітхнула:

— Дуже не хочу в це вірити. Але факти, кляті факти — свідчать про інше. Мені боляче думати, що вона працювала на Послідовників.

— Ти досі любиш її? — запитала Маріка.

— Так, — чесно зізналась Аліса. — Я люблю і тебе, і її, вас обох.

— А кого з нас дужче?

— Тебе, ясна річ. Безумовно, тебе. Я вже зробила вибір і не шкодую про це. Навіть якщо ти розлюбиш мене…

Маріка негайно притисла палець до її вуст.

— Не кажи так. І думати про це не смій. Я ніколи не розлюблю тебе, ніколи не покину. Ми завжди будемо разом — навіть коли я вийду заміж… — Вона трохи помовчала. — Боюсь, це станеться дуже скоро.

— Це станеться лише тоді, — сказала Аліса, поцілувавши її долоню, — коли ти сама захочеш. Я впевнена, що твій брат не поведе тебе силоміць до вівтаря.

— Ні, не поведе. Я сама піду. У мене, як принцеси, є свій обов’язок, і я виконаю його. Зрештою, в цьому немає нічого страшного. Я домовлюся з Флавіаном щодо тебе, він не втручатиметься в наші стосунки.

— Ти так думаєш? — з сумнівом запитала Аліса.

— Я цього певна. Флавіан не буде мені суперечити. Хоча, мабуть, спробує — але я враз поставлю його на місце. Дуже швидко покажу йому, хто з нас головний. — Марічині очі зблиснули. — Він ще не розуміє, з ким хоче одружитися.

На відміну від попередньої ночі, Стен спав міцно і спокійно, без тривожних снів. Прокинувшись, він відчув себе бадьорим та відпочилим. Щоправда, тіло трохи боліло, мов побите, але це було неминучим наслідком п’яти днів, проведених у сідлі.

Підвівшись, Стен роззирнувся. Біла куля під стелею не горіла, штори були, як і раніше, щільно запнуті, а кімнату освітлював слабенький настінний світильник над ліжком. Маріки ніде не було.

На якусь мить Стен злякався, що проспав усе на світі, але потім заспокоївся, згадавши, що тут час іде майже вдвоє швидше — а так довго він спати не міг. Та й сестра не дозволили б йому проґавити збори Ради, бо сама була на них запрошена.

Стен вирішив поки не кликати Маріку, встав з ліжка і пройшов до ванної кімнати. Там горіло яскраве світло — мабуть, сестра спеціально залишила його ввімкненим. Стен перевірив, як працює унітаз, і залишився задоволений результатами його роботи. Потім умився над умивальником, повернувся до спальні і став неквапно вдягатися. Оскільки в кімнаті було тепло, камзол та мантію він поки залишив на місці.

Вдягнувшись, Стен поглянув на себе в дзеркало, взяв зі столика одну з щіток і розчесав своє непокірливе волосся. Тоді підійшов до вікна, трохи відхилив штору й визирнув назовні. Він сам не знав, що розраховував там побачити — певно, щось надзвичайне. А проте його поглядові відкрився звичайнісінький краєвид: вкрита снігом земля, затягнене сірими хмарами небо, маленький ставок, з трьох боків оточений голими, безлистими деревами, а далі, по дорозі, що проходила повз замок, швидко рухався чудернацький на вигляд візок без коней. Утім, останньому він не здивувався — Маріка розповідала йому про автомобілі. Найбільше Стена вразило, що тут панувала зима, тоді як у його рідному світі в самому розпалі було літо.

Почувши позаду якийсь шурхіт, Стен відпустив штору і рвучко обернувся. У тьмяному світлі настінного світильника він побачив на порозі спальні чиюсь струнку постать, але точно не Марічину. Наступної секунди яскраво спалахнула біла куля під стелею, і невиразна постать набула рис симпатичної чорноволосої дівчини. Вона зачинила за собою двері й приязно всміхнулася.

— Добрий вечір, ґаздо Стеніславе, — привіталася дівчина майже без акценту, з чудовою південногальською вимовою. — Коли я почула в спальні шум,