Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

Мене закрутило сильним струменем води, немов хтось невидимий натиснув слив. Проволочило пару розтягнутих до неможливості секунд, неприємно розтягуючи непідготовлене до цього екстремального спуску тіло, і викинуло величезним фонтаном води в тиху заводь. Пропливши за інерцію кілька метрів, спробувала намацати дно та з подивом встала на ноги. Тут було неглибоко, вода ледь сягала поясу, і варто було мені випрямитися, як верх одягу моментально висох, ніби хтось подув теплим феном.

Я стояла у воді в центрі котловану з усіх боків оточена пологими схилами високих порослих густим лісом гір. На березі цього невеликого озерця ступенеподібно здійматися мармурові статуї дивовижних істот, що переливалися всіма барвами веселки в червоному світлі заходячого Релутраса.

Закрутилася, ковзаючи очима по сторонам та намагаючись поглядом вихопити найменші деталі. Тут були істоти схожі на грифона, на якому літав брат, і на дракона-птеродактеля Анда. Були й триголові величезні пси з крилами, схожі на легендарних церберів, напівлеви, що нагадували сфінксів, пегаси та крилаті змії з півнячою головою – казкові василіски...

Перший, найближчий до води ряд значно порідшав, а в зяючому просторі виднілася прим'ята трава, немов ще недавно тут хтось застиг в очікуванні, а дочекавшись, покинув це місце, залишивши відбиток могутнього тіла. І це означало тільки одне – хтось із групи вже пройшов Вибір. Такі ж порожнечі зустрічалися і в другому, і в третьому рядах, але значно менше. У четвертому і зовсім була відсутня лише одна статуя. А мені чомусь раптом згадалося, що на вершині яблуні зазвичай самі солодкі яблука...

Щось голосно булькнуло і мене облило хвилею. Зіщулилась від холоду, але теплий вітерець знову не змусив себе довго чекати та швидко просушив одяг.

Поруч випірнув незнайомий адепт й напрочуд залишився мокрим, але це його не збентежило.

- А ти чого чекаєш? - запитав він мене так, немов ми з ним зустрічалися пару хвилин назад в перерві між лекціями.

Хоча може, і бачилися там на березі.... Придивилася. Ні, не впізнаю. Знизала плечами.

- Ну, ти як хочеш, а мені не терпиться вибратися звідси, - глузливо пирхнув він, окинувши мене зарозумілим поглядом, і побіг в сторону берега так, немов поспішав зайняти останнє місце в маршрутці, що вже рушиться з зупинки.

Озирнулася – погоні не помітила. І куди поспішає, питається?

- І як?

- Просто вибираєш самого сильного і все. Ергона не руш - він мій.

- Так, я якось і не збирався, - зізналася я, намагаючись пригадати, хто такий цей самий ергон.

- Не барися! Лови момент, а то ще хтось з'явиться, - поблажливо посміхнувся мені задоволений незнайомець, пояснюючи: - У перших трьох рядах найсильніші магіки. Точніше найсильніших вже розібрали, - з досадою пробурмотів, проходячи повз порожнечі. - Бачиш, грифонів вже немає. Та й ергонів не залишилося.

І, дійсно, серед тих, хто залишився в перших рядах, я розпізнала парочку гадюк, пегасів, церберів та сфінксів і ще якісь дивні схожі на богомолів істоти з трикутною головою. Представила себе на такому і пересмикнула плечами від огиди. Ні, це я урміуса в його павуческорпіоній формі на плечі носити вже звикла, а до цих звикнути буде дуже складно, а скоріше неможливо. Одні ці шаблі-лапки вселяють непередаваний трепет. Ех, мені б когось милого ...

Погляд повернувся до хлопця, що стрибав біля ергона, захоплено вигукуючи й натхненно доводячи, а інколи навіть виписуючи хитромудрі па шаманського танцю з бубнами. Вітер не доносив слів, але всі його дії були сповнені такої патетики, що не вистачало тільки гучного крику й ударів кулаками в груди, щоб зрозуміти, хто тут самий альфовий переможець.

Тільки ергон ніяк не реагував, і статуя, так і залишилася застиглою статуєю.

Принц знову почав щось пояснювати, доводити. Навіть підхопив палицю та зобразив кілька в'язок.

Мені здалося або кам'яне віко ергон здригнулося, відкрите, а вираз мармурового обличчя змінився з байдужого на поблажливий? Подув вітерець і хлопця замело назад в центр озера.

Спритно відскочила, уникаючи бризок, і запитально подивилася на ергона. Донезмоги задоволеного ергон, потрібно сказати! І це наштовхнуло мене на думку, що не ми вибираємо собі магіка, а вони обирають нас. Ми ж, як ті гладіатори на арені Колізею, повинні довести свою завзятість і майстерність.

Подивилася на принца, що вперто знову піднімався в третій ряд до уподобаного ергона. Тільки в цей раз, статуя демонстративно піднялася на кам'яні ноги й повернулася до принца спиною, залишаючи того приголомшеного і незадоволеного таким поворотом справи.

Відвернулася, уникаючи розгубленого погляду хлопця, ставати свідком чужого конфузу не хотілося. Люди не люблять тих, хто бачить їх поразки, а мені з ним ще вчитися.

Так, і пішла в протилежний від нього бік, розмірковуючи про своє. А точніше про те, що ерг – це звернення до вершника ергона, такого як Анд, гар – до вершника грифона, а мей - до магу. На кому літає Зейн? Я бачила його один раз на грифоні, але той був зі стайнь брата. Тоді, що означає це мей?

«Мей означає магіка, який не належить до трьох вищих. Це збірна назва», - занудо пояснив урміус, поки я піднімалася до четвертого ряду.

«Трьом вищим?»