Читати книгу - "Фундація та Земля"

Комп’ютер відповів на його команду, і зірка зникла без будь-якого попереднього тьмяніння. Так, ніби її ніколи й не було, хоча решта зоряного поля лишилася на місці, велично незмінна.

— Знайшли, — констатував Тревіз.

І все ж спрямував «Далеку зірку» уперед хіба трохи хутчіше за половину її максимальної швидкості. Є чи немає там придатної для життя планети, досі було неясно, і Тревіз не поспішав про це дізнаватися. Навіть після трьох днів наближення підтвердити щось чи спростувати досі було неможливо.

А може, й не геть неможливо. Навколо зірки кружляв великий газовий гігант. Він розташовувався дуже далеко від неї та сяяв доволі блідим жовтим світлом із денного боку, який із їхнього ракурсу скидався на товстий серп.

Тревізу не подобався його вигляд, але він намагався цього не виказувати й заговорив буденно, наче путівник:

— Там є великий газовий гігант. Доволі приголомшливий. У нього пара тонких кілець і два чималих супутники, які наразі можна роздивитися.

— Газові гіганти є в більшості систем, чи не так? — спитала Блісс.

— Так, але цей доволі великий. Судячи з відстані до супутників та їхніх періодів обертання, цей газовий гігант майже у дві тисячі разів масивніший за придатну для життя планету.

— У чому різниця? Газові гіганти — це газові гіганти, і не важливо, якого вони розміру, хіба ні? Вони завжди на великій відстані від зірки, довкола якої кружляють, і жоден з них не придатний для життя через свій розмір і дистанцію до сонця. Нам просто треба пошукати населену планету ближче.

Тревіз повагався, потім вирішив викласти факти:

— Річ у тім, що газові гіганти зазвичай захоплюють знач­ний планетарний простір. Якщо вони не поглинають матеріал у себе, той зростається в доволі великі тіла, які утворюють власну супутникову систему. Вони не допускають інших утворень навіть на великій відстані від себе, тож що більшим є газовий гігант, то ймовірніше він є єдиною значного розміру планетою зірки. Біля неї будуть лише газовий гігант і астероїди.

— Хочете сказати, тут немає придатної для життя планети?

— Що більшим є газовий гігант, то менше шансів для придатної для життя планети, а цей такий масивний, що майже є карликовою зорею.

— Можна нам його побачити? — спитав Пелорат.

Усі троє задивилися на екран (Феллом були з книжками в кімнаті Блісс).

Огляд збільшувався, доки серп не заповнив екран. Над центром цей серп перетинала тонка темна лінія — тінь від системи кілець, яка виднілася недалеко від поверхні планети сяйливим вигином, що ненадовго простягався на темний бік, а тоді й сам заходив у тінь.

— Вісь обертання планети нахилена приблизно на три­дцять п’ять градусів до площини обертання, — пояснив Тревіз, — а кільце, звісно, розташоване на площині планетарного екватора, тож світло зірки на цій точці орбіти падає знизу й відкидає тінь від кільця значно вище над екватором.

— Ці кільця тонкі, — захоплено спостеріг Пелорат.

— Власне, більші за середні.

— За легендою, кільце навколо газового гіганта в планетарній системі Землі набагато ширше, яскравіше й складніше влаштоване за це. Проти кілець газовий гігант видається карликом.

— Я не здивований. Коли історія тисячі років передається від людини до людини, гадаєте, хтось применшуватиме деталі?

— Це прекрасно, — мовила Блісс. — Якщо дивитися на серп, він ніби вигинається та звивається перед очима.

— Атмосферні бурі. Загалом їх можна роздивитися краще, якщо обрати потрібну довжину світлової хвилі. Зараз, дозвольте спробувати. — Тревіз поклав долоні на робочу поверхню та наказав комп’ютерові прокласти шлях крізь спектр, зупинившись на потрібній довжині хвилі.

М’яке сяйво серпа захлинулося шаленством кольорів, які змінювались настільки швидко, що спостереження за ними майже сліпило очі. Нарешті все зупинилося на помаранчевому, а всередині серпа попливли чіткі спіралі, закручуючись і розкручуючись під час руху.

— Неймовірно, — пробурмотів Пелорат.

— Чарівно, — сказала Блісс.

Доволі ймовірно, з гіркотою подумав Тревіз, і анітрохи не чарівно. Ані Пелорату, ані Блісс, зачудованим красою, не спало на думку, що планета, якою вони захоплювались, знижувала шанси розкрити таємницю, що її Тревіз намагався розгадати. Але чому б вони мусили? Обоє тішилися тому, що рішення Тревіза було правильним, і без жодного емоційного зв’язку супроводжували його в цих пошуках упевненості. Марно було їх у цьому звинувачувати.

— Темний бік видається темним, — сказав він, — але якби наші очі були чутливіші до частини діапазону трохи за межами звичних довгих хвиль, ми бачили б його тьмяним, темним і насичено-червоним. Планета випускає в космос велику кількість інфрачервоного випромінювання, бо масивна майже до розжареності. Це більше, ніж газовий гігант: це субзірка. — Тревіз почекав іще, тоді сказав: — А тепер відволічемося від цього об’єкта й пошукаємо придатну для життя планету, яка змогла б тут існувати.

— Можливо, й існує, — усміхнувся Пелорат. — Не здавайтеся, старий друже.

— Я не здався, — відповів Тревіз, не маючи в цьому повної впевненості. — Утворення планет — надто складна справа, щоб мати жорсткі правила. Ми говоримо лише про ймовірності. Із цим космічним монстром імовірності знижуються, але не до нуля.

— Чому б не поставитись до цього так, — мовила Блісс, — що оскільки кожен із перших двох наборів координат надав вам придатну для життя планету косміків, то цей третій набір, який уже показав потрібну зірку, теж мусить надати таку планету. Навіщо говорити про ймовірності?

— Я, звісно, сподіваюся, що ви маєте рацію, — сказав Тревіз, геть не почуваючись втішено. — А тепер метнімося з планетарного рівня до зірки.

Комп’ютер подбав про це майже одразу ж, як Тревіз висловив намір. Депутат відкинувся в пілотському кріслі й знову вирішив, що єдиний недолік пілотування гравітаційного корабля з настільки розвиненим комп’ютером — це що він ніколи, ніколи не зможе пілотувати будь-який інший корабель.

Чи стерпів би він хоча б колись необхідність знову виконувати обчислення самотужки? Враховувати прискорення та обмежувати його до обґрунтованого рівня? Найімовірніше, він би забув про це і вливав би енергію, доки його та всіх інших на борту не розмазало б об ту чи іншу внутрішню стіну.

Що ж, тоді він завжди пілотуватиме цей корабель — або ж інший такий самий, якщо зможе стерпіти навіть таку мікроскопічну зміну.

І бажаючи відволіктися від питання придатної для життя планети, він так чи інакше розмірковував над тим, що спрямував корабель над планетою, а не під. Не маючи твердих підстав рухатися під світом, пілоти майже завжди вирішували рухатися над ним. Чому?

Як на те пішло, навіщо так старатися вважати один напрямок верхом, а інший — низом? У симетричному космосі це була всього-на-всього умовність.

Так само Тревіз завжди розумів напрямок, у якому оберталася навколо осі та навколо своєї зірки будь-яка планета, за якою він спостерігав. Коли обидві оберталися проти годинникової стрілки, тоді в напрямку піднятої руки була північ, а в напрямку ступень — південь. І так само в усій Галактиці північ зображали згори, а південь знизу.

Ця умовність походила ще з первісного мороку, і її сліпо дотримувалися. Якщо дивитися на знайому мапу з півднем угорі, її можна не впізнати й треба перевернути, щоб вона мала сенс. І коли все було однакове, повертали на північ —