Читати книгу - "Фундація та Земля"

Тревіз подумав про битву Бела Ріоса, генерала Імперії триста років тому, який критичної миті спрямував свій ескадрон під планетою і заскочив зненацька інший ескадрон, що вичікував і був не готовий. Скаржилися, нібито це був шахрайський маневр — звісно, невдахи.

Настільки переконлива і споконвічна умовність мусила народитися на Землі — і це рвучко повернуло роздуми Тревіза назад до питання планети.

Пелорат і Блісс і далі спостерігали за газовим гігантом, який дуже повільно крутився на екрані. Ним поширилася порція світла, і у збереженому на екрані спектрі помаранчевих хвиль закрути бур на поверхні стали ще шаленішими й гіпнотичнішими.

Потім до них забрели Феллом, і Блісс вирішила, що дитині треба поспати, та і їй теж.

Тревіз мовив до Пелората, який лишився:

— Янове, мені треба відволіктися від газового гіганта. Я хочу, щоб комп’ютер зосередився на пошуках потрібного гравітаційного сигналу.

— Звісно, старий друже, — відповів той.

Але все було складніше. Комп’ютер мусив шукати імпульс не просто потрібного розміру, а й на потрібній відстані. Тревіз буде певний лише за кілька днів.

2

Похмуро й засмучено — справді безрадісно — Тревіз зайшов до себе в кімнату й ледь помітно здригнувся.

На нього чекала Блісс, а просто поруч із нею — Феллом; від пов’язки на стегнах та одягу долинав безсумнівний свіжий запах парообробки та вакуумного прасування. У цьому дитина мала кращий вигляд, ніж в одній із вкорочених нічних сорочок Блісс.

— Не хотіла відволікати вас від комп’ютера, — сказала Блісс, — але тепер послухайте. Давай, Феллом.

Мелодійним високим голосом Феллом промовили:

— Вітаю вас, захиснику Тревізе. Для мене велике задоволення сип… соп… супроводжувати вас на цьому кораблі крізь космос. Я також радію доброті моїх друзів, Блісс і Пела.

Феллом завершили та мило всміхнулися, і Тревіз знову подумав про себе: ким я вважаю це дитя? Хлопчиком чи дівчинкою, або ж одразу обома, або ж ніким?

— Дуже добре запам’ятовано, — кивнув він. — Майже ідеальна вимова.

— Це не запам’ятовано, — лагідно мовила Блісс. — Дитина склала це самотужки і попросила можливості виголосити вам. Я навіть не знала, що саме Феллом скаже, доки сама не почула.

— Тоді й справді дуже добре, — видушив посмішку Тревіз. Він зауважив, що Блісс за можливості уникала родових закінчень.

Блісс обернулася до Феллом:

— Я ж казала, що Тревізові сподобається. А тепер іди до Пела, і зможеш ще почитати, якщо хочеш.

Феллом вибігли геть, і Блісс звернулась до Тревіза:

— Феллом приголомшливо швидко схоплює галактичну. У солярійців, мабуть, особливі здібності до вивичення мов. Згадайте, як говорили галактичною Бандер, просто наслухавшись її в розмовах через гіперпростір. Їхні мізки дивовижні не тільки тому, що перетворюють енергію.

Тревіз пирхнув.

— Тільки не кажіть, що Феллом вам досі не подобається, — озвалась на це Блісс.

— Річ не в тім, подобається чи не подобається. Це створіння просто мене тривожить. Почнімо з того, що мати справу з гермафродитом моторошно.

— Ну ж бо, Тревізе, це просто смішно. Феллом — цілком прийнятна жива істота. Уявіть собі, якими огидними ми з вами — чоловіки та жінки загалом — мусимо видаватися суспільству гермафродитів. Кожен з нас — половина цілого, а для розмноження потрібен тимчасовий і незграбний союз.

— А ви проти цього, Блісс?

— Не вдавайте, ніби не зрозуміли. Я намагаюся показати нас із погляду гермафродитів. Для них це мусить бути надзвичайно відразливо, для нас же здається природним. Тож Феллом може викликати у вас відразу, але це всього-на-всього недалекоглядна й вузьколоба реакція.

— Чесно кажучи, мене дратує не розуміти, у якому роді й числі говорити про цю істоту. Вічні вагання над цим гальмують думки й розмову.

— Але це вада нашої мови, а не Феллом. Жодну людську мову не розробляли з урахуванням гермафродитів. І я рада, що ви порушили це питання, бо сама про це думала. Говорити «вони», як наполягали Бандер, не вихід. Це займенник, призначений для об’єктів без потреби в статі, а для об’єктів, статево активних в обох сенсах, займенника не існує. Тоді чому б не обрати один із займенників довільно? Я думаю про Феллом як про дівчинку. По-перше, в неї високий голос, а ще вона здатна народжувати дітей, що є біологічним визначенням жіночності. Пелорат погодився, то чому б і вам так не робити? Нехай буде «вона» та «її».

— Гаразд, — знизав плечима Тревіз. — Химерно буде зауважити, що в неї є яєчка, але гаразд.

— У вас є ця дратівлива звичка намагатися перетворювати все на жарт, — зітхнула Блісс, — але я знаю, що ви під тиском, і зважу на це. Просто називайте Феллом жіночим займенником, будь ласка.

— Гаразд. — Тревіз повагався, а тоді, не в змозі стриматися, мовив: — Щоразу, як я бачу вас разом, мені дедалі більше здається, ніби Феллом — ваша сурогатна дитина. Чи річ не в тім, що ви хочете дитину й думаєте, що Янов не зможе вам її подарувати?

Очі Блісс розширилися:

— Він не для дітей! Ви що, гадаєте, я користуюся ним як зручним способом створення дитини? Мені в будь-якому разі не час для материнства. А коли час настане, це муситиме бути геянська дитина — а для цього Пел не годиться.

— Хочете сказати, Янова доведеться покинути?

— Аж ніяк. Це лише тимчасовий відхід. Можливо, дитину навіть створять штучним заплідненням.

— Припускаю, ви зможете мати дитину лише тоді, коли Гея вирішить, що це необхідно, — коли утвориться вільне місце після смерті живого людського компонента Геї.

— Це нечуйне формулювання, але достатньо правдиве. Гея мусить бути збалансованою в усіх своїх частинах та стосунках.

— Як і солярійці.

Блісс стиснула губи, а обличчя її трохи пополотніло.

— Аж ніяк. Солярійці створюють більше, ніж їм потрібно, а потім знищують надлишки. Ми ж створюємо лише необхідне, і в знищенні ніколи немає потреби — так само як ви замінюєте відмерлі верхні шари шкіри, вирощуючи рівно стільки, скільки потрібно для заміни, і ні на клітину більше.

— Розумію, про що ви. До речі, сподіваюся, ви врахуєте почуття Янова.

— Щодо можливої дитини для мене? Ми про це не говорили й не говоритимемо.

— Ні, я не про це. Мені здається, ви дедалі більше цікавитеся Феллом. Янов може почуватися покинутим.

— Він не покинутий, і він так само опікується Феллом, як і я. Вона — ще одне спільне, що ще більше нас зближує. Чи не може бути, що це ви почуваєтесь покинутим?

— Я? — Тревіз був щиро здивований.

— Так, ви. Я розумію ізолятів не більше, ніж ви розумієте Гею, але відчуваю, ніби ви полюбляєте бути центром уваги на цьому кораблі, і можете почуватися відрізаним через Феллом.

— Дурня.

— Не більша, ніж ваше припущення, нібито я кидаю Пела.

— Тоді оголосімо перемир’я й зупинімося. Я спробую вважати Феллом дівчинкою і надміру не переживатиму, що ви не зважаєте на почуття Янова.

— Дякую, — всміхнулася Блісс. — Тоді все добре.

Тревіз розвернувся був, але Блісс гукнула йому:

— Чекайте!

— Так? — трохи втомлено спитав Тревіз, обернувшись назад.

— Мені доволі очевидно, Тревізе, що ви засмучені та пригнічені. Я не зондуватиму ваш розум, але можливо, ви захочете розповісти мені, у чім річ. Учора ви сказали, що в цій системі є відповідна планета, і здавалися доволі задоволеними. Сподіваюся, вона досі там. Знахідка ж не виявилася хибною?

— У цій системі