Читати книгу - "Загублений світ"

Коли вони відійшли, Сара побачила зелені-білі контури ноги та її кістки. Дивно, як великий птах, подумала вона. Стерв’ятник або лелека. Вона пересунула перетворювач далі.

— Так… Ось плюснові… велика та мала гомілкові кістки…

Арбі спитав:

— А чому кістки такі різні? — На ногах було видно якісь щільні білі ділянки у межах блідо-зелених контурів.

— Бо це немовля, — відповіла Гардінг. — Його ноги все ще складаються здебільшого з хрящів, кількість кальцинованої кістки дуже мала. Я припускаю, що цей малюк ще навіть не може ходити — принаймні, не дуже добре. Ось. Подивіться на колінну чашечку. Там можна побачити приплив крові до капсули суглоба…

— Звідки ви знаєте усю цю анатомію? — спитала Келлі.

— Я мушу знати, бо проводжу чимало часу там, де живуть хижаки, — сказала вона. — Оглядаю шматочки кісток, що вони залишили, і визначаю, яких тварин вони їли. Щоб це робити, потрібно дуже добре знати порівняльну анатомію. — Вона посунула перетворювач вздовж ноги малюка. — І мій батько був ветеринаром.

Малкольм різко підняв голову.

— Твій батько був ветеринаром?

— Так. У зоопарку Сан-Дієго. Був фахівцем з птахів. Але я не розумію… Можете це збільшити?

Арбі клацнув перемикачем. Зображення збільшилося вдвічі.

— Ага. Добре. Добре. Ось вона. Бачите?

— Ні.

— Це середина малої гомілкової кістки. Бачиш? Тонка чорна лінія. Це перелом, трохи вище епіфіза.

— Оця маленька чорна лінія? — спитав Арбі.

— Ця маленька чорна лінія означає загибель для немовляти, — сказала Сара. — Мала гомілкова кістка не зростеться правильно, тому суглоб не зможе повертатися, коли він стоятиме на задніх ногах. Дитинча не зможе бігати і, можливо, навіть ходити. Воно буде калікою, і хижак схопить його, перш ніж воно проживе хоча б кілька тижнів.

Едді сказав:

— Але ми можемо зафіксувати його.

— Добре, — відповіла Сара, — що ти збираєшся використовувати для гіпсу?

— Діестеразу, — відповів Едді.— Я привіз її кілограм, у тубах по сто кубиків кожна. Її багато, для клею. Це полімерна смола, коли застигне, стає твердою, мов сталь.

— Чудово, — сказала Сара, — але це теж його вб’є.

— Вб’є?

— Едді, цей малюк росте. За кілька тижнів він буде значно більшим. Нам потрібно щось тверде, але таке, що б мало здатність до біорозкладу, — сказала вона. — Щось, що зітреться або відламається за три-п'ять тижнів, коли його нога заживе. Що у вас є?

Едді насупився.

— Не знаю.

— Ну, у нас мало часу, — сказала Гардінг.

Едді сказав:

— Доку? Це одне з ваших улюблених тестових запитань. Як накласти гіпс динозавру, маючи лише ватні палички та суперклей?

— Знаю, — сказав Торн. Він відчув усю іронію ситуації. Тридцять років він давав такі завдання майбутнім інженерам, а тепер сам зіткнувся з одним із таких.

Едді сказав:

— Може, ми могли б розкласти смолу — змішати її з чимось на кшталт цукру.

Торн похитав головою.

— Гідроксигрупи у сахарозі зроблять смолу крихкою. Вона добре затвердне, але розсиплеться наче скло, коли тварина почне рухатися.

— А що як ми змішаємо її з тканиною, просоченою цукром?

— Тобто ти хочеш, щоб бактерії розклали тканину?

— Ага.

— А потім гіпс розламається?

— Так.

Торн знизав плечима.

— Це може спрацювати, — сказав він. — Але без перевірки ми не можемо знати напевне, скільки триматиметься гіпс. Може, кілька тижнів, а може, й кілька місяців.

— Це занадто довго, — сказала Сара. — Ця тварина швидко росте. Якщо її ріст буде стримуватися, все завершиться тим, що гіпс її покалічить.

— Те, що нам потрібно, — сказав Едді,— це органічна смола, яка утворюватиме сполучну речовину, що з часом розкладеться. Якась гума.

— Жувальна гумка? — сказав Арбі.— В мене її багато…

— Ні, я подумав про інший вид гуми. Хімічними термінами, це смола діестерази…

— Ми ніколи не отримаємо її хімічним шляхом, — сказав Торн. — У нас немає такого обладнання.

— Що ж ми ще можемо зробити? У нас немає ніякого вибору…

— А що як ви зробите щось таке, що є різним у різних напрямках? — сказав Арбі.— Сильним в одному випадку і слабким в іншому?

— Це неможливо, — відповів Едді.— Це однорідна смола. Це один і той самий матеріал, гумоподібний клей, який стає твердим мов камінь, коли висохне…

— Ні, постривай. — Торн повернувся до хлопчика. — Що ти маєш на увазі, Арбі?

— Добре, — сказав Арбі,— Сара каже, що нога росте. Значить, коли вона буде рости в довжину, це не матиме значення для гіпсу, а коли стане ширшою, то він почне стискати ногу. Але якщо ви зробите його слабким у діаметрі…

— Він має рацію, — сказав Торн. — Ми можемо вирішити цю проблему структурно.

— Як? — спитав Едді.

— Просто створимо лінію роз’єднання. Наприклад, з алюмінієвої фольги. У нас є трохи для приготування їжі.

— Вона буде занадто слабкою, — сказав Едді.

— Ні, якщо ми вкриємо її шаром смоли, — сказав Торн і повернувся до Сари. — Ми можемо зробити так, щоб гіпс витримував вертикальний тиск, але був слабким для бічного. Це проста інженерна задача. Малюк може ходити у цьому манжеті і все буде нормально, доки тиск буде вертикальним. Але коли нога виросте, лінія роз’єднання стане відкритою і манжет відпаде.

— Так, — кивнув Арбі.

— Це важко зробити? — спитала Сара.

— Ні, це має бути досить просто. Просто зробіть манжет з алюмінієвої фольги і вкрийте його смолою.

Едді сказав:

— А що триматиме манжет вкупі, поки ви вкриватимете його смолою?

— Як щодо жувальної гумки? — спитав Арбі.

— Без проблем, — сказав Торн, усміхаючись.

У цей момент малюк-тиранозавр поворухнувся, засмикавши ніжками. Він підняв голову, скинувши маску і тихо, слабко писнув.

— Швидше, — сказала Сара, схопивши його голову. — Ще морфіну.

Малкольм вже тримав напоготові шприц. Він встромив його в шию тварини.

— Тепер буде достатньо п’яти кубиків, — сказала Сара.

— А якщо більше? Він довше пробуде без тями.

— У нього больовий шок, Іяне. Ти можеш його вбити, якщо вколеш забагато морфіну. В нього може зупинитися дихання.

І його надниркові залози теж, ймовірно, постраждають.

— Якщо в нього взагалі є наднирковики, — сказав Малкольм. — Тиранозавр рекс взагалі має гормони? Справа в тому, що ми нічого не знаємо про цих тварин.

З радіо почувся голос Левіна:

— Кажи за себе, Іяне. Насправді, я підозрюю, що ми виявимо в динозаврів гормони. До речі, раз вже вляпалися в цю безглузду халепу з малюком, то могли б набрати пару пробірок крові. До речі, Доку, ви не могли б узяти слухавку?

Малкольм зітхнув.

— Цей хлопець, — сказав він, — починає мене нервувати.

Торн підійшов до модуля зв’язку, що знаходився біля вхідних дверей. Прохання Левіна було дивним; по всьому трейлеру була чудова система мікрофонів. І він знав це, бо сам її розробив.

Торн підняв слухавку.

— Так?

— Доку, —