Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

– Дякувати за становлення на шлях виправлення дуже мудро, – я посміхнулася і відпила шампанського.

- Хто сказав, що я став на нього?

- Сумно.

- Адже ваш чоловік теж на нього не поспішає, незважаючи на ваш вплив.

- У вас є докази, Володимире Кириловичу, чи це просто порожні слова?

- Знаєте, я в захваті від вас, - абсолютно серйозним тепер тоном промовив міністр. - І мова не лише про янгольську красу. Барінов – щасливчик. Сподіваюся, його розсудливості вистачить, щоб не втратити такий скарб через жадібність.

- Я не раджу вам погрожувати мені.

- А я не збираюся цього робити. Те, що я сказав, лише порада, не більше. Не кожен шматок нам по зубах – нещасний та покинутий Євген – тому приклад. Трон під ним хитається настільки, що незабаром він з нього злетить… - він замовк, дивлячись мені за спину. Навіть не обертаючись, я знала, хто там був. Тепла долоня лягла на мою талію, притягуючи до широких грудей Артура.

- Не завадив? – крижаним тоном спитав він, буравлячи міністра поглядом.

- Ну що ви. Я просто взяв на себе сміливість висловити своє захоплення вашій чарівній дружині. Перепрошую, - відсалютувавши келихом, Розумовський поспішив зникнути.

- Що він тобі сказав? – стурбовано запитав чоловік.

- Те саме, що я і тобі – щоби війну не розв'язували.

- Його запитати забув, - крізь зуби процідив Артур, обіймаючи мене.