Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Тобі треба було перестати палити все навколо, як тільки ти дізналась про них! — звинуватив її чоловік. 

— Я не можу! — кричала дівчина у відповідь. — Вони заслужили на смерть! Я не могла їх відпустити!

— Тоді не дивуйся, коли й сама опинишся на вогні! Йди звідси, я серйозно. Я ще хочу жити. І не хочу більше зустрічатись ні з ким із тих, чию дорогу ти перейшла.

Це було низько з його сторони, дівчина вважала так. Адже саме так вони колись і познайомились, коли вона врятувала чоловіка від військових. Він не хотів служити, а його почали бити через відмову. Вона вмішалась. І от… 

Пройшов вже тиждень, і дівчина трохи охолола. Зрозуміло, що її друг не хотів ризикувати своїм життям. Та тепер їй доводилось красти, аби мати трохи грошей на ночівлю у безпечному місці. В її кишені залишалось ще трошки монет. Слина скупчилась у роті від одного тільки запаху пирога. 

Вчора вона зʼїла лише кілька яблук. Рука сама собою потягнулась до кишені. Простягнувши монету продавчині, дівчина видихнула:

— Шматок пирога з мʼясом, будь ласка. 

Голод настільки полонив її думки, що вся увага була сфокусована на тому, як пишна жіночка за прилавком відрізає омріяний пиріг. Коли чиясь рука зімкнулась на її лікті, дівчина підстрибнула на місці. Й, озирнувшись, з жахом помітила його. Того з переслідувачів, котрий на вигляд був звичайнісіньким.

— Що ви собі дозволяєте?! — вигукнула дівчина, сподіваючись, що її хтось захистить. 

— Вибачте, — хлопець подарував продавчині чарівну усмішку, забираючи шматок пирога з її простягнутої руки, й на диво дівчині, простягнув шматок їй. Щоправда, інша його рука продовжувала щосили стискати її лікоть. — Моя наречена щойно дізналась цю новину і…

— Ну що ти, Грегу. То пусте, — продавчиня подарувала дівчинці щиру усмішку й жваво сказала: — Він чудовий хлопець. Тобі пощастить вийти за нього заміж.

— Дякую, мем, — сказав він й потягнув дівчину далі від прилавка. 

— Що ти собі дозволяєш?! Яка я тобі… — почала було вона, ігноруючи стукіт власного серця, як хлопець завів її за кут будівлі й притиснув до стіни. 

— Їж вже свій пиріг, поки маєш змогу. 

— Відпусти мене, Грегу!

Вона намагалась вгамувати серцебиття. Трохи заспокоїтись і придумати план. Мусить вмовити хлопця відпустити її — в цьому кутку дівчині ніде подітись, тож вмовити його можливо. А тоді вона зможе дістати ножа й, проливши трошки власної крові, втече, як робила вже купу разів. 

— Будь ласка, — заблагала вона, даруючи хлопцеві наймиліший зі своїх поглядів. Чоловіки зазвичай дуже швидко на таке куплялись. — Мені нікуди не подітись звідси, то дай хоч поїсти нормально перед… 

Грег не купився. Рука на її лікті стиснулась сильніше.

— Я знаю, ти щось задумала. Я не відпущу тебе. Їж.

Вона була такою голодною, що апетит навіть у цій ситуації нікуди не подівся. Дівчина зло дивилась на нього, жуючи свій пиріг, та коли від нього залишалась лише половина, хлопець змусив кров у її жилах застигнути. Він підняв голову й закричав до вікна на другому поверсі:

— Коро, Еріку! Вона у мене!

— Пииууок! — з повним ротом лайнулась дівчина. Знов хитнула ліктем, та Грег не відпустив її, вона замахнулась іншою рукою, викинувши найліпший у своєму житті сніданок. Та жертва виявилась даремною —  хлопець перехопив її.