Читати книгу - "Кривава повня, Анна Ліє Кейн"

- Наче тебе це могло б зупинити, - у мене вирвався нервовий сміх. Дорайн роздратовано блиснув на мене сірими очима:

- Для мене спеціальне розпорядження, - скривився він. - Демонів з таким рівнем сили, що й у мене, не так багато, і майже усі вони працюють на уряд. Тому на мені тепер буде висіти маячок, і якщо я порушу закон, то просто штрафом не відбудуся. І навіть вплив наших батьків не допоможе.

- Ти ж не збирався більше телепортуватися? - Елері схвильовано глянула на чоловіка. Той тільки похитав головою та поцілував її у лоба. А я стрімко відвернулася і закусила губу. Схоже, відтепер почнеться новий етап мого життя, у якому за мною стежитимуть правоохоронці та Міністерство Підглядань, а я буду намагатися залишитися при здоровому глузді.

Наступного дня мене викликали у Міністерство Внутрішніх Справ. Довелося ще раз відповідати на схожі питання. Мене перевірили на артефакті. Пощастило, що питання про демонічний потяг слідчий так і не поставив. Можливо, ніхто не думав, що дочка колишнього логофета могла так вляпатися.

Після чотирьох годин моральних тортур, я отримала два амулети для захисту та відштовхування пітьми, і маячок на ауру. Останнім нагородили і Дорайна, від чого він цілий тиждень ходив злим, як демон.

Я спробувала повернутися до роботи у Фонді. Старанно намагалася зосередитися на документах та справах. Але усе падало з рук. Спочатку мене позбавили необхідності зустрічатися з клієнтами, а потім Фред не витримав та забрав у мене документи. Він наказав повертатися додому та спробувати привести себе до ладу, а сам обіцяв наглянути за роботою Фонду. Все ж він створював його зі мною, тому міг дати раду. Я слабко пручалася, але все ж змушена була погодитися і залишити Фонд на працівників. А мені треба було відновитися та прийти до тями.

Спочатку я хотіла втекти з Шедану. Мене тягнуло кудись… у гори. Навіть саму злякали думки, що мене манила Моріона. Країна, яка ніколи мені не подобалася, раптом стала найбажанішою.

Та я все ще була сильною і пручалася.

Все частіше я проводила час вдома у Елері. Дорайн був цьому радий. Я могла наглядати за його дружиною, а та за мною. Геррі не давав нам сумувати, постійно вигадуючи якісь забави. Спочатку мене дивувала його здібність перетворювати на гру будь-яку домашню справу, аж потім я згадала що ці двоє були замкнені у будинку психопата протягом двох років.

Кожен новий день з моменту повернення з Моріони, я відмічала у календарі. На п’ятнадцятий ранок на нас чекала дивна звістка. Вона прокотилася усією країною.

Фарельд Німус - самозваний король та лідер повстанців Моріони - був убитий. Армії Моріони вдалося пробити оборону повстанців та захопити декілька міст. Офіційний уряд потроху повертав собі владу на території країни. Повстанці тікали або здавалися.

Моріона навіть відстала від Ізаріди, погодилася на мирне розв'язання питання, і логофет зміг видихнути спокійно.

У газетах знову з’явилися новини про Моріону, хоча вже давно нічого не писали, бо ізарці втратили інтерес до затяжної війни у сусідній країні. Аж тепер усім раптом знову стало цікаво що ж відбувається за кордоном. Люди та демони знову уявили себе експертами у великій політиці та усюди говорили про невдале повстання та його придушення. Хтось казав, що це лише обман підступного Фарельда і насправді він живий, а хтось радів тому, що уряд Моріони зміг перехитрити повстанця. І тільки у мене всередині крутилося якесь дивне передчуття.

- Ти чим б’єш? - обурився Геррі, витягуючи мене з роздумів. Я здивовано подивилася на стіл і на карти у своїх руках. А куниця розпушила шерсть: - Це ж козир. Ти що, знову заснула?

- Вибач, - прошепотіла я і глянула на Елері. Вона удавала, що нічого не помітила. Тільки посміхнулася мені, намагаючись підбадьорити:

- Може кави? Дорайн вчора купив дуже смачний зефір.

Я стомлено кивнула і відклала карти. Елері піднялася з місця, а Геррі став складати колоду, щось буркочучи собі під ніс. Мій погляд впав на годинник. Лише дванадцята година дня. Тепер час для мене тягнувся надто повільно. Здавалося, що з моменту мого повернення минуло не двадцять днів, а двадцять років.

Елері навіть не встигла вийти з кімнати, як раптом вхідні двері з гуркотом відчинилися. Хтось наче виніс їх своїм тілом. Я підхопилася на ноги, готова захистити подругу. Вона застигла на місці, а Геррі впустив карти з лапок, і вони розсипалися по підлозі. Почулися швидкі кроки, а за кілька секунд у кімнату заскочив Загір. Він дихав так важко, наче біг до будинку друга від самого центру.

- Що трапилося? - нажахано перепитала Елері. Чоловік намагався відновити дихання. Він глянув на дружину Дорайна, а потім на мене. Через силу видавив:

- Дорайн мене вб’є!

Ми з Елері розгублено перезирнулися і підійшли ближче. Загір нарешті вирівнявся і швидко вимовив:

- Айро, щити Шедана хвилин десять тому було пробито.

Спочатку зосередилася на блакитних очах Загіра, але тільки-но усвідомила що почула, як погляд застелив туман. Я похитнулася, втрачаючи рівновагу, і зробила крок назад. У мою руку вчепилася Елері, а Загір продовжував:

- Це була темрява, Айро. Тіньмар тут.