Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

— Підійди, — наказала вона Раяну.

Ритуал тривав близько двох годин. Я намагалася приглушити пекельний біль Рая, забираючи частину відчуттів на себе через наш зв'язок. Але це були лише крихти. Нервуючи, я з'їла майже все печиво і вже почала приглядатися до потойбічних делікатесів на столі.

— Все, — сказала Морана, і Раян, ще раз не природно вигнувшись, важко впав на підлогу, ледве дихаючи.

— Живий? Все гаразд? — я схопилася за стілець, намагаючись не втрачати контроль над своїми емоціями.

— Та що йому буде! Пару хвилин полежить і забирай свого чоловічка, — з усмішкою відповіла Хелін.

— Красно дякую! — я видихнула з полегшенням, і на очі навернулися сльози.

— Гей, люба, тільки без цієї вологи. Тут і так холодно, — пожартувала Хелін, схопивши мій червоний плед і накинувши його собі на плечі.

— Це ж Маргарет зв'язала? Я теж такий хочу! — заявила Морана, з блиском в очах розглядаючи тонкий візерунок на пледі. — Які цікаві нитки... А схема яка знайома... Це ж...

— Давай без рук! — невдоволено вигукнула Хелін, роблячи різкий крок у бік.

Слов'янська богиня підняла дві розкриті долоні до грудей.

— Без проблем, — втрутилася я. Мені буде приємно для неї щось зв'язати. — Якого кольору і з яким візерунком?

— Я придумаю і передам тобі, — після хвилини роздумів відповіла вона задоволено.

Отже, знову чекай уві сні гостей.

— Домовилися.

Раян, нарешті піднявшись, важко опустився на сусідній стілець. Виглядав він виснаженим, але втручатися з моєю силою, порушуючи потоки богинь, я не наважилася.

— Гарно прокляття в ньому вкорінилося, — прокоментувала Морана, з хрустом відкушуючи голову скелетика з печива.

— Мда… — підтримала її Хелін. — А він ще непогано тримається... Маргарет, йому треба добре виспатися й набратися сил. Я вас відправляю назад.

— Дякую. А можеш одразу до корабля?

— Звісно, — усміхнулася Хелін, але її погляд став серйозним. — Бережися Кривавих. Вони набирають силу, і це не ті вороги, з якими тобі варто зв’язуватися. Якщо потрібна буде допомога — ти знаєш, що робити.

Я серйозно кивнула, приймаючи її слова, і, ще раз подякувавши богиням, разом із чоловіком розчинилася в червоному мареві.