Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

«важно было показать чужестранцам могущество князя, а посольствам от иностранных государей явить всем его величие». У випадку з гетьманським посольством велич царської влади демонструвалась васалу, котрий першим з козацьких регіментарів наважився подолати важкий шлях з України до царської столиці. Отож, лише з одного Хлібного дворця українській делегації перепало: хлібець «крупичатой в 3 лопатки», калач «крупичатой в 4 лопатки», пиріг з рибою, коровай «просыпной» з рибою «да с хворостом», два короваї «с телесы», два короваї «с молоки», пиріг «с сигом», пиріг зі стерляддю з горіховим маслом, блюдо пирогів кислих з рибою, блюдо оладків пшеничних з патокою, блюдо левашників з пастилою з яблук і зі шматковою патокою, блюдо пирогів пряжених з «сычяним» горохом, два блюда «карасей с рыбою», два блюда оселедців у тісті з горіховим маслом, таз «яблошной» та «труба постилы малиновой».

Ситний дворець забезпечував доставити дві кружки анісової горілки — «водки» (до слова, у вжитку царського двору перебувала й привезена з України «горелка», що відзначалася більшою міцністю), шість кружок вина боярського, одинадцять «оловеников раманеи», відро вина «ренского», два відра меду вишневого, два відра меду малинового, три відра меду «обарного», два відра меду «вишнього», три відра меду «поточного», два відра меду старого «подделного», два відра пива привареного, тринадцять відер «з третником» вина дворянського, а також смугу динну, дві смуги кавунні, а в бочках двадцять відер меду цідженого, пива ячмінного стільки ж. З Кормового дворця було доставлено розмаїті рибні делікатеси: блюдо кав'яру осіннього, кав'яр паюсний з горіховим маслом, блюдо кав'яру сигових риб (підродини лососевих), блюдо спини білуги, блюдо спини осетра, «короваїк тельной», стерлядь парова, спина білорибиці, оберти білорибиці, спина сьомги просолена, щука в юшці шафрановій, щука в юшці гвоздиковій, стерлядь в юшці, юшка з карасів, дві щуки тушковані в пряних зіллях, лящ просолений, голова щуки під гірчицею, колодка щуки під хроном, половина голови білорибиці, половина голови осетра свіжого, блюдо щік, блюдо стерляді свіжої, половина голови осетра просоленого, язик білуги, голова і тушка білуги, «косяк» білуги відрубний, а також «звено осетрины, звено осетрины ж на троецкое дело».

Гетьман і старшина, п'ючи та куштуючи напої і страви, «государську милость благодарили и его государськой милостью хвалились, что пожаловал их великий государь своим государьским жалованьем, столом, питьем и ествами». Настільки дорогу ціну заплатить Україна за це столування гетьмана й старшини зі щедрот царських дворців, здогадуватись могли лише одиниці...

Контроверсії епохальних Московських статей 1665-го

Ранні дослідники біографії гетьмана Брюховецького вважали, що важливі питання трансформації статусу Гетьманату під владою царя було підняті вже на перемовинах 15 вересня. Більше того, утвердилась думка, що саме цього дня й саме Брюховецький «уговорил полковников, прельстивши их надеждами на большие царские милости, ударить челом государю всеми малороссийскими городами», тобто регіментар виступив ініціатором пониження статусу Гетьманату через підпорядкування лівобережних міст государеві. Насправді ж ініціатива йшла не від гетьмана, а російської сторони. Брюховецький же, навпаки, тривалий час активно заперечував проти цього — звичайно ж, у тих межах, які дозволяли йому й надалі зберігати за собою імідж «царського доброхота».

Джерела свідчать, що уряд Олексія Михайловича вперше висунув вимогу стосовно надходження українських податків до скарбниці царя 20 вересня. Для Брюховецького ж було важливо отримати воєнну допомогу перед загрозою вторгнення полків правобережного гетьмана та його союзників — поляків і татар. Аби досягти цього гетьман погоджувався збільшити кількість царських ратників у Києві, Чернігові, Переяславі, Полтаві, Кодаку, Каневі. Погоджуючись на посилення військової присутності Російської держави в Україні, гетьман відразу ж оговорював власний зиск від цього — просив, аби воєводи надавали йому військову підмогу в боротьбі з ворогами, а вирушаючи походи, «годовым хлебом доволны были, нового в походе не договариваясь хлеба». Тобто мова йшла про посилення військової спроможності Російської держави в тих містах, що мали важливе стратегічне значення передовсім для лівобережного гетьмана — як для забезпечення власної безпеки, так і посилення обороноздатності Гетьманату. Зміни пропонувалися доволі помірні, оскільки до уваги відразу бралось питання утримання царських залог власним коштом — так, як це передбачалось нормами Батуринських статей 1663 р. Російська ж сторона натомість мала на увазі власні інтереси й власні розрахунки. Отож, постановила «государевым ратным людем быти в городех» у кількості, що значно перевищувала готовність гетьманської адміністрації до їхнього утримання.

Але не лише це питання дебатувалося в ході переговорів. У цей час з'являється й нова вимога російської сторони — надходження до царської скарбниці грошових зборів. Брюховецький же, демонструючи готовність забезпечувати царських ратників «хлібними запасами», джерелом надходжень бачив збір з млинарського промислу. Під тиском царського уряду на перемовинах 11 жовтня Брюховецький погодився передавати й натуральні, і грошові податки з українського населення до царської скарбниці; щоправда, й надалі стояв на тому, аби їхній збір здійснювали українські урядники. Утім, російську сторону такий порядок організації фінансової справи не задовольнив. Вона наполягала на тому, аби збирання, прийом коштів і збіжжя на зберігання, контроль за дотриманням порядку в цій справі тощо — усе це перебувало не в компетенції козацької адміністрації, а представників адміністрації царя.

Найважливіші й доленосні для Гетьманату рішення були ухвалені під час аудієнції в Олексія Михайловича 22 жовтня. Прийом було заплановано для «обьявленья, и подтвержденья, и подписи на тех статьях», що були узгоджені в ході гетьманського візиту до Москви. По прибутті гетьмана з делегацією до царської палати «те статьи с подписанием, по указу великого государя, его царского величества, гетману, и старшине, и козакам, и мещанам» були «чтены». І вже перша прочитана посольським дяком стаття докорінно змінювала політико-правову природу взаємин Гетьманату з царем, конституюючи таке: аби «Украйна с малороссійскими городами, и містами, и містечками, и с слободами, и с селами, и в них всяких чинов жители, под его царскаго пресветлого величества, и его государских детей високодержавною и крепкою рукою, в прямом и истинном подданстве стройно пребываючи, и обыкновенную должность с городов и с сел, в государскую казну отдаючи». За такі далекосяжні поступки великий государ гетьмана, старшину і все Військо Запорозьке жалував і за «милостиво похвалял», обіцяючи в замін відмови від стягнення з некозацького населення Лівобережжя податків до Військового скарбу почати їх «держати в своем государском милостивом жалованьи и в презрении», а також — указати відправити в українські міста своїх государевих воєвод.

Добившись таких значних поступок на свою користь уже в першій статті договору, у наступному договірному пункті Олексій Михайлович — немовби відверто глузуючи — підтвердив непорушність давніх козацьких прав і вольностей. Зокрема, було застережено