Читати книгу - "Улісс"

Я плакав сам.

Джон Еглінтон зосереджено споглядав скарлюченого світлячка в своїй лампі.

— Вважається, що Шекспір припустився помилки, — мовив він, — і спробував виправити її якомога швидше і в якомога кращий спосіб.

— Бридня! — грубо відказав йому Стівен. — Геній не припускається помилок. Усі прорахунки його зумисні, вони — портал відкриття.

Портал відкриття одчинився і впустив у кімнату бібліотекаря-квакера, скрипучоногого, лисого, вухатого і беручкого.

— Норовливу дружину, — норовливо заперечив Джон Еглінтон, — навряд чи можна уявити собі порталом відкриття. Яке корисне відкриття спромігся зробити Сократ завдяки Ксантиппі?

— Діалектику, — відповів Стівен, — а у своєї матері навчився, як слід народжувати думки{394} для всього світу. А чого він навчився у своєї другої дружини Мирто (absit nomen[118]!), у Сократидідіонового Епіпсихідіона{395}, про це не довідається ніхто, ні чоловік, ні будь-яка жінка. Проте ні знання секретів повитухи, ні повчання настирної жінки не врятували його від архонтів Шинн Фейну та їхнього кухлика цикути.

— Але як щодо Енн Гетевей? — нагадав тихий голос містера Краща. — Здається, ми забуваємо про неї, як то во врем’я оно сам Шекспір.

Його погляд переходив із замисленої бороди на ущипливо насуплене чоло, щоб нагадати, щоб покартати їх лагідно, потім на лису й рожеву довбешку лолларда{396}, якого підозрюють, не маючи на те жодних підстав.

— Розуму в нього було не позичати, — сказав Стівен, — і пам’ять теж була непогана. Спогади, які вона зберегла, він ніс із собою, а тим часом чимчикував, прямуючи в столицю королівства, насвистуючи «Ти прощай, моя дівчино{397}». Якщо ми не зважуємося визначити час цієї ходи землетрусом, нам відомо, як бідолашний зайчик, ховаючися у своїй оселі, тремтів, чуючи гавкіт мисливських собак, відома прикрашена вуздечка і її блакитні вікна{398}. Ці спогади, «Венера й Адоніс», лежали в будуарі кожної лондонської облесниці. Хіба норовиста Катарина собою неприваблива? Гортензіо називає її юною і гарною{399}. Невже ви вважаєте, що автор «Антонія і Клеопатри», палкий пілігрим{400}, який усе бачить і розуміє, що він вибрав собі з усіх жінок Ворікширу на своє подружнє ліжко почвару? Гаразд: він покинув її і став переможцем у світі чоловіків. Але його героїні, в ролі яких виступали юнаки, це героїні юнаків. Їхнє життя, думки, їхні промови — все це, власне, запозичено з чоловічого побуту. Може, він вибрав невдало? Мені здається, що це не він вибрав, а його вибрали. Не одна дівочка з Віллом хотіла, а лиш Енн сама з ним зійтися зуміла. Єй-єй, це вона така шустра. Причарувала його, апетитна, двадцятишестилітня{401}. Сіроока богиня{402}, яка схиляється над юним Адонісом, ладна скоритися йому, щоб оволодіти ним, як пролог до царства, це знана в Стратфорді нахабна дівка, яка валить у пшениці свого коханця, що молодший за неї.

А моя черга? Коли?

Прийди!

— У житá{403}, — підправив його весело й радісно містер Кращ, піднімаючи свій новенький записник радісно й весело.

І з кучерявим задоволенням він стиха процитував для загального відома такі рядки:

В жита, дівчата й парубки!

Отам кохайтесь залюбки.

Парис: усім догодив, і йому догодили.

Висока постать у домотканому одязі підвелася в затінку і витягла свій кооперативний годинник.

— На жаль, мене чекають у «Гомстеді».

Куди ж це він? Орати ниву.

— То ви йдете? — запитали жваві брови Джона Еглінтона. — А як увечері? Чи ми зустрінемося у Мура? Там буде Пайпер{404}.

— Пайпер? — перепитав містер Кращ. — То Пайпер що, повернувся?

Пітер Пайпер пік, пік і напік пічкурів півтори пательні на пробу.

— Я не певен, чи зможу. Четвер. У нас збори{405}. Хіба якщо вчасно звільнюся.

Йогібогі гурт у нумерах Доусона. «Ізида без покрову». Їхню священну книгу на мові палі ми якось пробували заставити. Сидить він, підібгавши ноги, під парасолею, цей ацтецький логос, що функціонує на багатьох астральних рівнях, їхня супер-душа, магамагатма. Віряни-герметисти, що мають отримати посвяту в ранг його учнів, оточили його тісним кільцем, чекаючи, доки їх осяє промінь священного світла. Луїс Г. Вікторі. Т. Колфілд Ірвін. Наяди Лотоса захоплено ловлять кожний їхній погляд, їхні шишкоподібні залози аж світяться, мов розпечені. Він же сидить на троні, тішачись своєю богоданою владою, Будда під широколистим бананом. Домівка усіх душ, їхній притулок. Душі чоловічі, душі жіночі, еони душ. Жалібно репетуючи, вони крутяться, кружляють, нуртують у вічній круговерті й нарікають на свою лиху долю.

В нікчемності у квінтесенціальній

У клітці плоті замкнена душа.

— Подейкують, що нас чекає літературний сюрприз, — повідомив бібліотекар-квакер дружнім запопадливим тоном. — По місту пішла чутка, буцімто містер Рассел зібрав докупи цілу в’язку віршів{406} наших молодих поетів. Усі ми чекаємо з чималим інтересом.

З чималим інтересом він подивився туди, де у висвітленому лампою конусі сяяли три обличчя.

Дивись-но. І запам’ятай.

Стівен позирнув униз на безголовий широкополий бриль, почеплений на його ясеновий ціпок, що притулений до коліна. Мій шолом і меч. Ледь торкнутися вказівними пальцями. Дослід Арістотеля. Один чи два. Принцип необхідности полягає в тому, що якась річ може бути тільки така, а не інакша. Відповідно, один бриль це тільки один бриль.

Слухай-но.

Юний Колам і Старкі{407}. Джордж Робертс відає комерційною частиною справи. Лонгворт пречудово розхвалить видання в «Експресі». А чи зуміє? Мені сподобався «Погонич» Колама. Атож, я вважаю, у нього є та вийняткова штука — геніальність. То ви гадаєте, у нього справді є вияви геніальности? Єйтс захоплювався його рядками: …як грецька