Читати книгу - "Людина розумна"

Чому ні? Уявіть, що зараз 2010 рік і деякі геніальні політологи, разом із якимось комп’ютерним чарівником розробили безпомилковий алгоритм, який у привабливому інтерфейсі можна випустити на ринок як провісник революцій. Вони пропонують свої послуги президентові Єгипту Хосні Мубараку та в обмін на щедру платню розповідають йому, що, за їхніми прогнозами, революція в Єгипті точно почнеться протягом наступного року. Як би на це відреагував Мубарак? Найпевніше, він одразу б знизив податки, передав мільярди доларів на потреби населення – а також збільшив штат таємної поліції, просто про всяк випадок. Запобіжні заходи працюють. Наступний рік настає та минає, а революції (сюрприз!) немає. І тоді Мубарак вимагає повернути йому витрачені гроші. «Ваш алгоритм нічого не вартий! – кричить він ученим. – Я би міг побудувати новий палац, замість роздавати всі гроші абикому!» – «Але причина, чому революція не відбулася, полягає саме в тому, що ми її передбачили», – кажуть на своє виправдання вчені. «Пророки, які передбачають речі, що не справджуються? – зауважує Мубарак, наказуючи варті схопити їх. – Та я би за копійки міг зібрати десяток таких на каїрському базарі».

Отже, навіщо вчити історію? На відміну від фізики або економіки, історія не дає людям засобів для точних передбачень. Ми вивчаємо історію не для того, щоби знати майбутнє, а для того, щоби розширити наші горизонти, розуміти, що наша теперішня ситуація не є ані природною, ані неминучою, та щоби, відповідно, мати перед собою значно більше можливостей, аніж уявляли раніше. Наприклад, вивчення того, як європейці прийшли до панування над африканцями, дозволяє нам усвідомити, що у расовій ієрархії немає нічого природного або неминучого та що світ цілком може бути організований інакше.

2. Сліпа Кліо

Ми не можемо пояснити вибір, який робить історія, але ми можемо сказати про нього щось дуже важливе: вибір історії не відбувається на користь людства. Немає жодних доказів, що в ході історії добробут людей неминуче покращується. Немає жодних доказів, що корисні для людей культури мають неодмінно досягти успіху та поширитись, тоді як менш корисні – зникнути. Немає також жодних доказів, що християнство стало кращим вибором за маніхейство або що Арабська імперія була кориснішою за Перську імперію Сассанідів.

Жодних доказів, що історія працює на користь людей, немає тому, що нам бракує об’єктивної шкали для оцінки такої користі. Різні культури визначають добро по-різному, і ми не маємо об’єктивного мірила, щоби їх розсудити. Переможці, звичайно, завжди вірять, що правильним є їхнє визначення. Але з якого дива нам вірити переможцям? Християни вірять, що перемога християнства над маніхейством пішла на користь людству, але якщо ми не підтримуємо християнський світогляд, тоді нам немає причин із ними погоджуватися. Мусульмани також вірять, що корисним для людства було падіння Імперії Сассанідів у мусульманські руки, але ця користь є очевидною, лише якщо ми підтримуємо мусульманський світогляд. Цілком може бути, що ми всі би виграли, якби християнство та іслам разом були забуті або переможені.

Дедалі більше вчених сьогодні дивляться на різні культури як на різновиди психічних захворювань або паразитів, мимовільними господарями яких є люди. Органічні паразити, такі як віруси, живуть в організмі людини. Вони розмножуються та передаються від одного господаря до іншого, годуючись від господарів, послаблюючи їх, а іноді навіть убиваючи. Допоки господар живе достатньо довго, щоби задовольняти потреби паразита, той мало дбає про його стан. Саме таким чином і культурні ідеї живуть у свідомості людей. Вони розмножуються та передаються від одного господаря до іншого, час від часу послаблюючи їх, а іноді навіть убиваючи. Певна культурна ідея – на кшталт віри в християнський рай понад хмарами або комуністичній рай на землі – може змушувати людей присвятити їхні життя поширенню цієї ідеї, навіть ціною власної смерті. Люди вмирають, але ідея поширюється. Згідно з таким підходом, культури не є змовами, розробленими кимось з метою використання інших (як думають марксисти). Скоріше, культури є психічними паразитами, що виникають випадково, а потім використовують усіх заражених ними людей.

Такий підхід іноді називають меметикою. Він передбачає, що, як органічна еволюція базується на відтворенні одиниць органічної інформації під назвою «гени», так і культурна еволюція базується на відтворенні одиниць культурної інформації під назвою «меми».[71] Успішними є ті культури, яким властиве чудове відтворення їхніх мемів, незалежно від шкоди та користі для їхніх господарів-людей.

Більшість учених зневажають меметику, розцінюючи її як аматорську спробу пояснити культурні процеси за допомогою грубих біологічних аналогій. Але багато хто погоджується з ідеями близнюка меметики – постмодернізму. Постмодерністські мислителі говорять, що будівельними блоками культури є не меми, а дискурси. Вони також вважають, що культури розмножуються, не надто зважаючи на користь людства. Наприклад, постмодерністи описують націоналізм як смертоносну чуму, що поширювалася по всьому світі в ХІХ та ХХ століттях, спричинюючи війни, пригноблення, ненависть та геноцид. Щойно ним заражалися мешканці однієї країни, цей вірус підхоплювали й у сусідній. Вірус націоналізму подавав себе як корисний для людства, проте корисним був переважно для самого себе.

Подібні аргументи є звичною річчю в соціальних науках, під егідою теорії гри. Ця теорія пояснює, як у системах з багатьма гравцями вдається пускати корені та поширюватися поглядам та манерам поведінки, що шкодять усім гравцям. Відомим прикладом є гонитва озброєнь. Дуже часто вона робить банкрутами всіх, хто бере в ній участь, насправді не змінюючи військовий баланс сил. Коли Пакистан купує сучасні літаки, Індія відповідає тим самим. Коли Індія розробляє атомну бомбу, Пакистан наслідує її приклад. Коли Пакистан збільшує свої військово-морські сили, Індія робить крок у відповідь. Під кінець процесу баланс сил може залишитися майже без змін, але тим часом мільярди доларів, які можна було би вкласти в освіту або охорону здоров’я, витрачаються на купівлю озброєння. Однак динаміці гонитви озброєнь важко протистояти. Згідно з еволюційними критеріями виживання та відтворення, гонитва озброєнь є схемою поведінки, що, неначе вірус, передається від однієї країни до іншої, приносячи шкоду геть усім, а користь лише самій собі. (Не забувайте, що гонитва озброєнь, як ген, не має свідомості – вона не намагається свідомо вижити та відтворитися. Її поширення є ненавмисним результатом могутньої динаміки.)

Як би ви її не називали – теорія гри, постмодернізм або меметика, – динаміка історії не спрямована на покращення добробуту людства. Немає підстав вважати, що найуспішніші культури в історії обов’язково є найкращими для Homo sapiens. Подібно до еволюції, історія не звертає увагу на