Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

Іріотх, який весь час з труднощами змушував їх хоча б кип'ятити воду, яку вони пили, сказав:

— Якщо ви з'їсте це м'ясо, то приблизно через рік у вас почнуться запаморочення. А закінчиться все сліпотою, як і у цих биків, і точно такою, як у них, смертю.

Пастухи лаялися і презирливо пирхали, але йому все ж повірили, хоча він і гадки не мав, чи дійсно все це буде саме так, як він їм сказав. Але коли він це говорив, йому здавалося, що він говорить правду. Можливо, йому хотілося їх налякати. А можливо — звільнитися від них.

— Слухайте, ви їдьте в село, — сказав він їм нарешті, - а я поки тут залишуся. Для одного тут їжі ще днів на три-чотири вистачить. А потім лошак сам мене назад доставить.

Довго вмовляти їх не довелося. Вони так і помчали геть, кинувши все — ковдри, намет, і залізний горщик.

— Як же ми все це в село доставимо, а? — запитав Іріотх у віслюка. Той з сумом подивився услід двом біжучим коням і тихенько заіржав, ніби кажучи, що йому без них буде нудно.

— Але ми повинні закінчити роботу, — сказав лошакові Іріотх, і той подивився на нього ласкаво і розуміюче. Всі тварини були терплячі, але терпіння коней і їх найближчих родичів було, мабуть, найбільшим. Ось собаки були типовими ієрархами, які розділяли світ на правителiв і простих людей. Коні ж вважали себе лордами і цілком погоджувалися на таємну змову з людьми. Іріотх пам'ятав, як ще малюком ходив між волохатими ногами величезних ваговозів і абсолютно не боявся. Він пам'ятав тепле заспокійливе дихання коней у себе на маківці. Це було дуже, дуже давно… Він обняв свого красеня-віслюка і ще трохи поговорив з ним, називаючи його «мій дорогий», ніжно погладжуючи і всіляко даючи йому відчути, що він не один.

Іріотхові знадобилося ще шість днів, щоб оглянути всіх тварин на східних болотах. Останні два дні він їздив верхи, виглядаючи розкидані по пасовищах біля підніжжя гори окремі групки тварин. Багато з них ще не встигли підхопити заразу, і він зумів захистити їх. Він їздив без сідла, і білий мул намагався, щоб подорож для їздця була легкою. Однак їжі у Іріотха зовсім не залишилося. Коли він повертався в село, від голоду у нього паморочилося в голові і підгиналися ноги. І він лише з великими труднощами добрався додому від стайні Олдера, де залишив віслюка. Емер дуже йому зраділа, але спочатку навіть трохи насварила і відразу спробувала як слід його нагодувати, але він пояснив їй, що багато їсти йому поки що не можна.

— Поки я був там, серед хворих тварин, я і сам відчував себе хворим, — пояснив він. — Через деякий час я знову зможу нормально їсти.

— Ти просто божевільний! — вигукнула Гифт сердито, але то був солодкий гнів. Цікаво, чому інші різновиди гніву ніколи не викликають настільки ж солодкого почуття? — подумала вона і вже спокійніше запропонувала: — Тоді хоч вимийся, по крайній мірі.

На це він охоче погодився і подякував їй, розуміючи, що весь пахне тваринами і потом.

— А що тобі Олдер обіцяв заплатити за твою роботу? — запитала вона, поки грілася вода. Вона була все ще сердита і тому питання задавала куди сміливіше, ніж зазвичай.

— Не знаю, — відповів він.

Вона так і застигла, втупившись на нього.

— То ти що, і плати не призначив?

— Як це — плати? — Він навіть спалахнув від обурення. Але потім згадав, що більше не є тим, ким був колись, і смиренно пояснив: — Ні. Не призначив.

— Це дуже нерозумно! — остаточно розсердилась Гифт. — Він же тебе як липку обдере! — Вона вилила повний казанок окропу в бочку. — У нього слонова кістка є, - сказала вона. — Скажи йому, хай слоновою кісткою платить. За те, що ти там на холоді, голодний цілих десять днів простояв з його бичками! У Сана нічого немає, крім жалюгідних мідяків, а ось Олдер тобі слоновою кісткою цілком заплатити може. Ти вже мене прости, що я в твої справи втручаюся, пане мій! — І вона грюкнула дверима, відправившись з двома відрами до колодязя. Водою зі струмка вона не користувалася зовсім, розуміючи, що це небезпечно. Вона взагалі була мудрою і доброю жінкою. І чому він так довго жив серед тих людей, які не були ні добрими, ні по-справжньому мудрими?

— Це ще треба подивитися, — сказав йому наступного дня Олдер, — чи одужали мої тварини. Якщо вони зиму переживуть, тоді і стане зрозуміло, чи добре ти їх лікував. І не те щоб я тобі не вірив, але ж так буде по справедливості, вірно? Ти ж не станеш просити у мене плату, якщо лікування твоє не допомогло і бики все-таки помруть? Не станеш власну удачу відлякувати? Але і я тебе не змушу чекати так довго без будь-якої плати. Так що ось тобі завдаток, а решту потім, коли все між нами вирішено буде.

Монети він навіть в гаманець не поклав! І Іріотху довелося стояти з простягнутою рукою, в яку власник худоби одну за одною опустив шість мідних монет.

— Ну ось! Тепер все по справедливості! — заявив він. — А може, ти завтра або післязавтра подивишся ще й моїх теляток на Довгому Лузі?

— Ні, - відповів Іріотх. — Стадо Сана, коли я їхав, вже спускалося з верхніх пасовищ. Я буду потрібен там.

— А ось тут ти помиляєшся, пане Отаку! Поки ти на східних болотах був, сюди з'явився один чаклун-цілитель — він тут уже бував раніше, він з південного узбережжя, — ось Сан його і найняв. А ти працюй на мене, і я тобі добре заплачу. Згодом. І, можливо, не просто мідними монетами! Якщо, звичайно, тварини будуть почувати себе добре.

Іріотх не сказав ні так, ні ні, ні спасибі, а просто мовчки повернувся і пішов геть. Власник худоби деякий час дивився йому вслід, а потім злобно сплюнув і пробурмотів:

— Щоб тебе!

Вперше в душі Іріотха піднялося таке занепокоєння, якого він не відчував з тих пір, як прийшов на Верхні Болота. І як він не старався, тривога не вщухала. Хтось інший, теж володіючий магічною силою, прийшов лікувати худобу, ще один чарівник! Ні, Олдер сказав, що це всього лише чаклун. Не чарівник, не маг. Всього лише сільський цілитель. Ветеринар. Мені нема