BooksUkraine.com » Бойовики » Дівчина у потягу 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчина у потягу"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дівчина у потягу" автора Пола Хокінс. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 86
Перейти на сторінку:
Запропонував провести додому, якщо забажаєш, але ти нічого не чула. Ти була… ти була дуже засмучена. Я гадаю, що ти посварилася зі своїм хлопцем. Він саме йшов геть вулицею. Я запропонував, якщо ти захочеш, я його наздожену. Але ти відмовилася. Після цього він кудись поїхав. Він був… як сказати… він був не сам.

— А з жінкою?

Він киває, трохи вбирає голову в плечі.

— Так. Вони разом сідали в автівку. Я вирішив, що саме через це ви посварилися.

— А потім?

— А потім ти пішла геть. Ти виглядала дещо… спантеличено… і пішла геть. Постійно повторювала, що не потребуєш допомоги. Як я вже казав, що сам трохи був під мухою, тож просто поплентався у своїх справах. Пішов тунелем, зустрівся з приятелем у пабі. Ось і вся історія.

Коли здиралася сходами у квартиру, відчувала, що бачу тінь над собою, чую кроки попереду. Хтось чекає на наступних сходах. Зрозуміло, що там нікого немає, в квартирі також нікого немає: усе виглядає недоторканим, пахне порожнечею, однак я перевіряю кожну кімнату — під своїм та Кеті ліжками, в шафі, в буфеті на кухні, де навіть дитині не сховатися.

Урешті-решт, після трьох обходів квартири, я зупиняюся. Здіймаюся нагору, сідаю на ліжко, розмірковуючи про нашу з Енді розмову, то те, що його історія збігається з моїми власними спогадами. Ніякого тобі відкриття! Ми з Томом посварилися на вулиці, я підсковзнулася й поранилася, він пішов геть, потім вони з Анною сіли в автівку. Пізніше він поїхав мене шукати, але я вже пішла. Напевно, я викликала таксі чи то сіла у потяг.

Я сиджу на ліжку, дивлюся у вікно та розмірковую про те, чому мені не стає краще. Напевно тому, що я досі не маю відповідей. Напевно тому, що, хоч мої спогади й збігаються з тим, що пам’ятають інші, бракує якоїсь деталі. І тут мені спадає на думку: Анна. І річ не тільки в тому, що Том нічого не згадував про те, що їхав кудись на автівці з дружиною, але ж я сама бачила, як вона йде геть, сідає в автівку, проте була вона без дитини. А де ж тоді була Еві, коли все це відбувалося?

Субота, 17 серпня 2013 року

Вечір

Мені потрібно поговорити з Томом, щоб в голові навести лад, оскільки що більше я розмірковую над цим, то менше бачу сенсу — і не можу припинити ще раз і ще раз прокручувати все в пам’яті. Хай там як, я стривожена, оскільки минуло вже два дні відтоді, як я залишила йому повідомлення, а він досі зі мною не зв’язався. Учора він не відповів на дзвінок, сьогодні весь день не бере слухавку. Щось негаразд, мені несила позбутися відчуття, що це якимось чином пов’язано з Анною.

Я знаю, що він неодмінно захоче зі мною поговорити, коли почує, що сталося у Скотта. Знаю, що він обов’язково захотів би мені допомогти. Не можу позбутися спогадів про те, як він того дня їхав в автівці, що між нами відбувалося. Тож беру телефон, набираю його номер, в животі саме так, як було раніше, пурхають метелики — сподівання почути його голос, такий високий, як і кілька років тому.

— Слухаю!

— Томе, це я.

— Так.

Напевно, Анна десь поруч, він не хоче називати моє ім’я. Я трохи чекаю, даючи йому час перейти в іншу кімнату, подалі від неї. Чую, як він зітхає.

— Ну, в чому річ?

— Я… я хотіла з тобою поговорити… Як я вже писала в записці, я…

— Що? — в голосі роздратування.

— Кілька днів тому я залишала тобі записку. Мені здавалося, що ми маємо поговорити…

— Я нічого не отримував. — Ще більш важке зітхання. — Дідько! Ось чому вона розлютилася. — Анна, напевно, отримала записку й нічого йому не сказала. — Що тобі треба?

Кортить покласти слухавку, знову набрати номер, почати розмову ще раз. Сказати, як було приємно побачити його в понеділок, коли ми поїхали до лісу.

— Я лише хотіла тебе дещо спитати.

— Що? — перериває він. У голосі звучить справжня досада.

— Усе гаразд?

— Що тобі потрібно, Рейчел? — Усе минуло, вся та ніжність, що виникла тиждень тому. Я кляну себе за те, що залишила записку — вочевидь, він скочив через неї в халепу.

— Я хотіла розпитати про той вечір — вечір, коли зникла Меґан Гіпвелл.

— О господи! Ми вже це обговорювали — невже все забула?

— Я просто…

— Ти була п’яна, — відповідає він різко та голосно. — Я наказав тобі йти додому. Ти не послухала. Попленталася геть. Я кружляв вулицями, шукав тебе, але знайти не міг.

— А де була Анна?

— Вдома.

— З дитиною?

— З Еві, так, з Еві.

— Вона не сиділа з тобою в автівці?

— Ні.

— Але…

— Господи боже! Вона збиралася кудись піти, а я мав сидіти з дитиною. Але раптом з’явилася ти, тож вона повернулася та скасувала зустрічі. А я витратив ще кілька годин свого життя, розшукуючи тебе.

Даремно я зателефонувала. Тільки-но замерехтіла надія і знову розбилася вщент, у нутрощах ніби холодне лезо провертається.

— Гаразд, — кажу я. — Просто я все пригадую інакше… Томе, коли ти мене побачив, в мене було щось забите? Чи була я… В мене був поріз на голові?

Ще одне важке зітхання.

— Я здивований, що ти взагалі щось пам’ятаєш, Рейчел. Ти була п’яна в дим. Брудна, смердюча. Йшла хитаючись. — Горло стиснув спазм, коли він промовив ці слова. Я і раніше чула від нього подібне, в наші погані давні часи, в найгірші дні, коли він утомився від мене, був по горло ситий. Коли я викликала в нього огиду. Він втомлено продовжує: — Ти впала на вулиці, плакала, була розхристана, у безладі. Невже це важливо? — Я не можу знайти потрібні слова для відповіді, надто довго мовчу. Він веде далі: — Слухай, мені час іти. Будь ласка, більше не телефонуй. Ми вже це проходили. Скільки ще разів мені потрібно тебе благати? Не дзвони, не залишай записок, не приходь сюди. Анна через це засмучується. Домовились?

У слухавці короткі гудки.

Неділя, 18 серпня 2013 року

Рано-вранці

Я всю ніч просиділа у вітальні з увімкненим телевізором за компанію. Страх находив та слабшав. Сила находила та слабшала. Здавалося, ніби я повернулася назад у часі, рана, якої він завдав багато років тому, знов відкрилася й почала кровоточити. Знаю, це безглуздя. Я, ідіотка, вирішила, що в нас із ним щось знову вийде лише на підставі однієї-єдиної розмови, кількох

1 ... 68 69 70 ... 86
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у потягу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у потягу"