Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Видається цілком зрозумілим, що Артур, колись історична особа (і, ймовірно, не вельми великої ваги), також потрапив до ГЬрщика. Там він тривалий час варився разом із багатьма стародавніми персонажами та засобами, міфологічними та з Чарокраю, і навіть із деякими іншими випадковими історичними кістками (як-от Альфредове протистояння данцям), аж доки постав у подобі Короля Чарокраю. Таку ситуацію спостерігаємо і при величному північному «артурівському» дворі королів-щитоносців Данії — Scyldingas у давньоанглійській легенді. Король Гротґар і його родина мають безліч явних ознак належності до справжньої історії — значно більше, ніж Артур; і все-таки навіть у давніх (англійських) переказах про них їх пов'язують із багатьма персонаясами та подіями чарівної казки: вони побували в Горщику. Та зараз мені йдеться про вцілілі фрагменти найдавніших задокументованих англійських розповідей про Чарокрай (чи його кордони) — незважаючи на той факт, що їх мало знають в Англії, — а не про дискусію щодо перетворення хлопчика-ведмедя на лицаря Беовульфа та пояснення вторгнення велетня-людожера Ґренделя до королівсь- коі зали Гротґара. Я хочу вказати на дещо інше, присутнє в цих легендах: приклад, який особливо наштовхує на думку про зв'язок «казкового елементу» з богами, з королями, з безіменними людьми, підтверджуючи (як на мене) погляд, що цей елемент не виникає і не зникає, а постійно існує в Казані з Оповідями, очікуючи на видатних постатей Міфу та Історії, безіменних поки що Його чи Її, вичікуючи моменту, коли їх укинуть до варива, що повільно кипить: одного по одному чи всіх разом, незважаючи на ранги та високе становище.
Затятим ворогом короля Гротґара був Фрода — король геатобардів. Та все ж про Фревару — доньку Гротґара — до нас доходять відгомони дивної чутки, цілком нетипової для північної героїчної легенди: син ворога її дому — Інґельд, син Фроди, — закохався в неї та пошлюбив її, що призвело до катастрофи. Та це неймовірно цікаво і важливо. На тлі стародавнього феоду височіє постать того бога, котрого скандинави називали Фрейр (Володар), або Фрейр-Інґві, а анґли величали Інгом. — бога, котрий у давній міфології (та релігії) Півночі був богом Родючості й Зерна. Ворожнеча між королівськими домами була пов'язана зі священним культом тієї релігії. Інґельд і його батько мали імена, споріднені з ним. Сама Фревару звалася «Захист Володаря (Фрейра)». Чи не найважливішим із того, що розповідають про Фрейра згодом (давньоісландською). є історія, в якій він на відстані закохується в доньку ворогів богів — Ґердр, доньку велетня Ґиміра, — й одружується з нею. Хіба це доводить, що Інґельд і Фревару чи їхня любов є «лише міфічними»? Гадаю, ні. Історія часто нагадує «Міф», тому що їх обох, урешті, зліплено з одного тіста. Якщо Інґельд і Фревару ніколи не жили чи принаймні ніколи не кохали, тоді історію про них склали безіменні чоловік і жінка чи, радше, перші ввійшли до історії других. їх помістили до Казанка, де безліч могутніх речей віками повільно кипить на вогні, а поміж них — і Кохання-з-першого-погляду. Те саме стосується й Богів. Якби жоден юнак ніколи при випадковій зустрічі не закохався в юнку, якби між ним і його коханням не постала раптом давня ворожнеча, тоді бог Фрейр ніколи би не побачив із високого О дійового трону велетневу доньку Ґердр. Та якщо вже зайшло про Казанок, то не годиться геть забувати і про Кухарів. У Казанку безліч усього, та Кухарі занурюють у нього ополоник не наосліп. їхній вибір багато важить. Зрештою, боги — це все-таки боги, — і те, які саме історії про них розповідають, залежить од певного моменту. Відтак ми мусимо щиро визнати, що казку про кохання, найімовірніше, розповідатимуть про якогось історичного принца. — та і, правду кажучи, вона, найімовірніше, дійсно буде пов'язана з якою-небудь історичною родиною, чиї легенди — то легенди про золотавого Фрейра та Ванірів, а не про Одіна-Ґота, Чорнокнижника, годувальника круків, Володаря Вбитих. Невелике диво, що spell означає одночасно й розказану казку, й формулу влади над живими людьми.
Та зробивши все, чого можна досягти пошуком (зібравши та порівнявши перекази багатьох країв), пояснивши багато елементів, що їх загалом уважають закарбованими в чарівних історіях пережитками давніх звичаїв (як-от мачухи, зачаровані ведмеді та бики, відьми-канібали, табу на імена тощо), які колись були щоденною практикою, або вірувань, що їх колись уважали саме віруваннями, а не «фантазіями», — ми все ще стоятимемо перед одним питанням, а про нього надто часто забувають: яке враження справляють оці давні складники історій нині — такі, якими вони є?
З одного боку, зараз вони давні, а вже сама старовина є привабливою. Краса та жахіття «Ялівцевого дерева» («Von dem Machandelboom») із вишукано-трагічним зачином, огидною печенею людожерів, бридкими кістками, веселим і мстивим птахом-привидом, що постав із імли, яка здійнялася з дерева, супроводжують мене з дитинства: та все-таки головною особливістю тієї легенди, що її годі стерти з пам'яті, завжди була не краса і не жахіття, а відстань і часова прірва, яку не виміряти навіть twe tusend Johr[26]. Без печені та кісток — від яких дітей тепер надто часто оберігають, пропонуючи пом'якшені версії Ґрімових казок[27], — те видіння значною мірою втрачається. Не думаю, що жах, художньо оформлений як казка, заподіяв мені шкоду, хоч би з яких темних вірувань і обрядів минулого він походив. Такі історії залишають нині міфологічне або ж загальне (непідвладне аналізу) враження — враження, геть незалежне від здобутків порівняльної фольклористики, те, яке вона не може ні зіпсувати, ні пояснити: вони відчиняють двері в Інший Час, і якщо ми проходимо крізь них — бодай на мить — то опиняємося поза власним часом, а може, й поза власне Часом.
Якщо ми зупинимося: не просто, щоби зафіксувати, що такі давні елементи збереглись, а щоби подумати, як вони збереглися, то, гадаю, обов'язково зробимо висновок, що — досить часто, коли не завжди — це траплялося саме завдяки цьому літературному враженню. Не ми й навіть не брати Ґріми були перші, хто пережив його. Чарівні історії — це аж ніяк не кам'яниста материнська порода, видобуті з якої корисні копалини може належно оцінити лише кваліфікований геолог. Стародавні складники можна подрібнити, забути й випустити з уваги чи — з великою полегкістю — замінити інакшими інгредієнтами: це продемонструє перше-ліпше порівняння будь-якої розповіді з її близькоспорідненими варіантами. їхні елементи, напевно, досить часто зберігали (або доштуковували), адже оповідачі — інстинктивно чи свідомо — відчували їхню літературну «значущість»[28]. Навіть якщо вдається
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказання з Небезпечного Королівства», після закриття браузера.