Читати книгу - "У безодні"

— А чому б не скористатися з того, що вона спить?

Спочатку містер Мейдіг не погоджувався, але зрештою поступився. Тоді містер Фотерінгей дав наказ, і співтрапезники знову заходилися коло вечері, хоча вже й не так тихомирно, як робили це доти.

Містер Мейдіг почав перелічувати можливі добродійні зміни у вдачі своєї економки. Він робив це з оптимізмом, який навіть містеру Фотерінгею, що вже повечеряв, видався силуваним і гарячковим. У цю мить згори долинув якийсь невиразний шум. Вони запитально глянули один на одного, і містер Мейдіг хапливо вийшов з кімнати. Містер Фотерінгей чув, як містер Мейдіг покликав свою економку, а тоді обережно піднявся до неї. Через кілька хвилин священик легкою ходою вернувся. Він увесь сіяв.

— Дивовижно! — вигукнув він. — І зворушливо! Надзвичайно зворушливо!

Він заходив по килимку перед каміном.

— Каяття, найзворушливіше каяття… Крізь шпаринку в дверях… Бідолашка! Справді дивовижна зміна! Вона прокинулась. Прокинулася для того, щоб розбити пляшку коньяку, яку сховала в скриньці. І зізналася в цьому! Цей факт дає нам можливість… Він відкриває перед нами небувалі можливості. Коли вже ми змогли так змінити навіть її…

— Наші можливості, очевидно, безмежні, — зауважив містер Фотерінгей. — А щодо містера Вінча…

— Поза всяким сумнівом, безмежні, — сказав містер Мейдіг і, відкинувши проблему Вінча, почав розгортати цілу низку дивовижних планів, які спадали йому на думку. Хоч які цікаві були ці плани, безпосередньо вони не стосуються суті нашої розповіді.

Досить сказати, що всі вони були просякнуті безмежною добродійністю, такою добродійністю, яку звичайно називають післяобідньою. Досить сказати також, що проблема Вінча так і осталася нерозв’язана. Нема потреби уточнювати, наскільки було виконано ті плани. Так чи інакше, відбулися дивовижні зміни.

Коли настала північ, містер Мейдіг і містер Фотерінгей при місяці бігали по холодному базарному майдану в справжньому екстазі чудотворення: містер Мейдіг безперервно розмахував руками, а низькорослий містер Фотерінгей гордо крокував поруч нього і вже не лякався своєї могутності.

Вони виправили всіх п’яниць у своєму виборчому окрузі, перетворили на воду все пиво і всі міцні напої (у цьому питанні містер Мейдіг домігся свого, хоч містер Фотерінгей і заперечував), значно поліпшили місцеве залізничне сполучення, осушили Фліндерське болото, поліпшили фунт на схилах пагорба Самотнього дерева й вибавили у священика англійської церкви бородавку. Відтак вони пішли подивитись, чи не можна щось зробити з підгнилими опорами Південного мосту.

— Завтра місто буде зовсім інакше! — аж заходився від захвату містер Мейдіг. — Які всі будуть здивовані і вдячні!

У цей час церковний годинник вибив третю годину.

— Послухайте, — сказав містер Фотерінгей. — Уже третя година. Мені треба додому. О восьмій я маю бути в конторі, а, крім того, місіс Вімс…

— Е ні, ми тільки починаємо, — заперечив містер Мейдіг, сповнений солодкого усвідомлення необмеженої сили. — Подумайте про добро, яке ми робимо. Коли люди прокинуться…

— Але… — почав був містер Фотерінгей.

Містер Мейдіг несподівано схопив його за руку. Очі священика аж виблискували від збудження.

— Мій любий друже, — сказав він, — поспішати нема куди. Гляньте! — показав він на місяць угорі. — Ісус!

— Ісус? — перепитав містер Фотерінгей.

— Ісус! — повторив містер Мейдіг. — А чому б ні? Зупиніть його!

Містер Фотерінгей подивився на місяць.

— Це вже занадто, — сказав він, помовчавши.

— Чому? — запитав священик. — Та він і не зупиниться. Ви просто зупините обертання Землі, і час зупиниться. Адже ми нікому не завдамо ніякої шкоди.

— Гм! — сказав містер Фотерінгей. — Гаразд. — Він зітхнув. — Я спробую. Ось…

Він застебнув піджак і звернувся до земної кулі так твердо і впевнено, як тільки міг.

— Ану, зараз же припини обертатись!

І ту ж мить він сторчма полетів у простір зі швидкістю кількох десятків миль на хвилину. І хоч він щосекунди описував у повітрі кола, у нього все-таки не пропала здатність думати. Бо думка — дивовижна штука: то вона пливе поволі, як смола, то спалахує, неначе блискавка.

Подумавши лише секунду, містер Фотерінгей наказав:

— Хай я опущусь на землю цілий і неушкоджений! Хоч би що сталося, нехай я опинюсь на землі цілий і неушкоджений!

Він промовив ці слова саме вчасно, бо його одяг, нагрівшись від швидкого льоту, почав тліти.

Містер Фотерінгей гепнувся на землю, але, незважаючи на силу удару, вцілів, бо потрапив на купу м’якої землі. Величезна брила металу й каменю, дивовижно схожа на вежу з годинником із базарного майдану, впала біля містера Фотерінгея, підскочила і, перелетівши через нього, розсипалася — уламки каменю, цегли й штукатурки розлетілися навсебіч, неначе вибухнула бомба. Корова, що мчала в повітрі, з розгону вдарилася об шматок стіни і розбилася, ніби яйце. Потім пролунав оглушливий гуркіт, порівняно з яким усе, що йому доводилося чути за все своє життя, нагадувало шелест пилу. Відтак почулося кілька слабших ударів. Дув такий страшенний вітер, що Фотерінгей ледве міг підвести голову, щоб роззирнутися. Він був такий ошелешений і змучений, що не міг збагнути, де він і що сталося. Насамперед він обмацав голову і впевнився, що його волосся ціле.

— Господи! — бубонів містер Фотерінгей, захлинаючись вітром. — Я ледве не загинув! Щось вийшло не так. Буря й грім. Лише хвилину тому була така прекрасна ніч. Це Мейдіг підмовив мене на таке. Що за вітер?! Якщо я й далі робитиму такі дурниці, то це погано скінчиться!.. Де Мейдіг? Як усе переплуталося!

Він роззирнувся довкола, наскільки дозволяли йому поли піджака, що лопотіли на вітрі. Все навкруги стало страшенно дивним.

— Принаймні небо на місці, — промовив містер Фотерінгей. — А про все інше цього сказати не можна. Місяць, як і раніше, висить над головою. Так само, як і кілька хвилин тому. Ясно, як опівночі. Але все інше… Де місто? Де… де все? І чого тільки піднявся цей вітер? Я не замовляв ніякого вітру!..

Містер Фотерінгей зробив кілька спроб звестися на ноги, але надаремно. Він стояв рачки, чіпляючись руками й ногами за землю. Він дивився на залитий місячним сяйвом світ із завітряного боку, а вивернений піджак лопотів над його головою.

— Щось у світі робиться не те, — пробубонів Фотерінгей, — а що саме, лиш бог знає.

Довкола, в білому сяйві місяця, крізь хмари пилу, що його здійняв вітер, можна було розрізнити величезні купи змішаної з уламками землі, які все збільшувалися: ні дерев, ні будинків, ніяких звичних обрисів — нічого, крім хаосу, що губився в темряві серед вихору, грому та блискавок урагану, що