Читати книгу - "З любов’ю, Обрі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бріджет подивилася на мене, піднявши брови, а потім стенула плечима. Я взяла ножиці, знайшла цілу коробку і сиділа, тримаючи це в руках і не знаючи, що робити.
— Думаю, я можу лишитися тут, — оголосила я.
Мені було складно вимовити це вголос. Вимовлена фраза здавалася правдою, хоча насправді я ще не вирішила остаточно.
На мій подив, Бріджет стала плакати.
— Це через те, що я тобі казала, правда? — сказала вона. — Тепер через мене ти не збираєшся до мами. Вона там буде сама, і це моя вина, бо ми посварилися.
— Що? — запитала я.
— Ні, ти мусиш їхати, — сказала вона, плачучи.
— Чому?
— Тому що діти, якщо можуть, мають бути з мамами, — схлипувала вона. — Я про все розповіла мамі, і це те, що вона мені сказала: ти і твоя мама маєте бути разом. Тож іди!
Я ніколи не бачила Бріджет такою пригніченою — злою і розгубленою водночас, — і вона так сильно плакала, що вся була червоно-фіолетова.
Я не знала, що робити. Вона відвернулася від мене до стіни. Коли вона так і не повернулася, я вийшла з її кімнати, а потім і з будинку.
— Сідай, Обрі. Як справи?
— Нормально, — я втиснулася в стілець в офісі Емі.
— Просто нормально?
— Просто нормально.
— Я чула, ти маєш прийняти важливе рішення.
— Ви говорили з бабусею?
— Вона подумала, що я маю знати.
Емі зробила паузу, і я зрозуміла, що маю продовжити розмову.
— Я не знаю, що робити, — зізналася я.
— Ти говорила про це з мамою?
— Ні.
— Це може допомогти. Так вам обом буде зрозуміло, чого ви чекаєте.
Я похитала головою.
— Я не можу з нею говорити.
— Чому ні?
— Якщо я почую її голос, і вона запитає мене про це, я одразу ж скажу «так». Не думаючи. Я просто скажу «так».
— Тобто ти шукаєш причину не казати «так»?
— Так… ні… я маю на увазі… вибачте. Я розгубилася.
Емі усміхнулася.
— Усе гаразд. Це означає, що тобі тут справді добре ведеться. І якби ти хотіла лишитися тут, тому що почуваєшся захищеною біля бабусі, чи тому що ти щаслива з друзями, чи тому що тобі подобається школа, це був би гарний вибір. З іншого боку, жити знову з матір’ю — також був би гарний вибір, бо я знаю, як важко вам було жити окремо. Ти не мусиш вирішувати прямо зараз, окрім того, ти можеш змінити своє рішення.
Я не подумала про це. Щось у цій ідеї мені видавалося дивним.
— Я не знаю. Я не хочу просто сидіти тут і не приймати рішення, бо я думатиму про це кожен день, хоча мені просто треба зробити вибір. І це було б дуже важко… поїхати туди… і зрозуміти… що це була помилка. Мені треба знати напевне.
— Тобто ти вирішила, що треба зробити вибір. Це вже дуже добре.
— Я повернулася туди, звідки починала.
— Звичайно, ні. Ти можеш бути в одній із точок на своєму шляху, але жодна з них не є тією, звідки ти починала.
Коли я пропустила свою чергу говорити, знову заговорила Емі:
— Думаю, на сьогодні варто зупинитися. Якщо ти захочеш повернутися, мої двері для тебе відчинені. Тобі є про що подумати, а я буду тут.
— Дякую, — промимрила я і простягнула руку.
Емі потиснула її і засміялася.
— Як офіційно! Навіть якщо ти вирішиш їхати, це не «до побачення». Ми обов’язково ще поговоримо перед твоїм від’їздом.
Я кивнула. Було якось дивно прощатися, навіть не надовго, тож я не сказала нічого. Лише коли я вже була в коридорі, зрозуміла, що навіть не думала про M&Ms, поки була в кабінеті Емі.
— Де Бріджет? — запитав Маркус, коли побачив, що я сама сиджу в кафетерії.
— Ми… ми сьогодні не говоримо.
Маркус сів навпроти мене.
— Знову? Ви не говорите. Ви завжди говорите.
— Я знаю, — сказала я. — Але не сьогодні.
Маркус стенув плечима і став їсти гамбургер. Я ковтнула газованої води з бляшанки, а потім стала барабанити пальцями по столу.
— Мені треба
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З любов’ю, Обрі», після закриття браузера.