Читати книгу - "Донор для небіжчика"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хоча… він не був до кінця впевнений, що не може. І тому все-таки кинув один сторожкий погляд собі за спину…
Ніякого руху, жодних спроб із боку голів тихенько вибратися з бака, поки він відвернувся. І очі, як і раніше, закриті, принаймні, в тих двох…
Страх трохи відступив.
Мабуть, йому варто побоюватися когось іншого.
Хлопчик обережно наблизився до дверей і прислухався.
Отже, Відривач голів почав забиратися в житла. Говорили, що він може нападати на людей тільки на відкритому просторі — це було підкріплено навіть заявами більшості аналітиків у місцевій пресі. Правда, дехто попереджав, що як тільки налякані жителі Львова припинять виходити з настанням темряви на вулиці, вбивця почне проникати у квартири.
Артем Різь, як і всі люди міста, багато чув про ці дискусії і розумів, що, напевно, став першим, хто довідався: злочинець уже освоїв «новий стиль».
Чорт!.. Адже Відривач міг пройти повз нього, поки він возився з баками.
Він знову прислухався біля дверей. Схоже, за ними нікого не було. Потім він закрився на максимальне число поворотів ключа.
Він вирішив, що не вийде з приміщення поки не розвидниться (думка, що мама збожеволіє від хвилювання, немов забула з'явитися…)
Потім відтягнув бак із головами від сміттєпроводу, а на його місце поставив порожній. Іще два бачки підперли двері в приміщення — не стільки для надійності, скільки для заспокоєння. Коли він тягнув бак, виникло таке враження, наче голови, готуючись до ночі, укладаються зручніше.
Після цього хлопчик відчув, наскільки втомився за цей день («але не забувай про ранок… шкода, що ти прийшов так пізно, синку, я дуже хвора… швидше за все, тобі доведеться взяти на себе і цілий завтрашній день…»), і забився в холодний кут подалі від страшного бака з головами п’яти мерців.
Він сподівався, що не прокинеться від їхньої метушні.
Коли вже хвилин через п’ять його неминуче потягнуло на сон, Артем раптом подумав: чи стала б мама наполягати, щоб він пішов закінчувати її роботу, якби знала, що Відривач почав забиратися в будинки?
«Маленький невдячний виродку! Як ти смієш думати таке про МАТІР! Припини це негайно!»
І, вже майже провалюючись у холодний тривожний сон, він зненацька чесно собі зізнався…
СТАЛА Б.
* * *Брудний худий бомж, який майже нічого не їв за останній тиждень, стояв перед маленьким підвальним віконцем. Але для нього давно не існувало поняття про голод. Не існувало взагалі нічого, крім неї.
Його очі гарячково поблискували, вдивляючись у темряву — там, попереду, лише за два десятки кроків була його таємниця. Він бачив її. Бачив просто зараз. Суха стрімка тінь…
Тільки заради цієї короткої миті він жив увесь цей день, як і попередні… скільки? Утім, це не мало значення. Він міг спостерігати за нею тепер щоночі, очікуючи перед маленьким квадратним віконцем, як одержимий маг перед чарівним дзеркалом. І цього йому було цілком достатньо, щоб жити. Більше нічого…
Він не міг купувати газет, дивитися телевізор і слухати радіо, але з випадкових розмов під час поодиноких вилазок назовні вдень багато чув про появу в місті невловимого загадкового вбивці, монстра, що нападає вночі на людей і відриває їм, немов лялькам, голови…
(«Ти пам’ятаєш собаку?.. Того вечора… Він був прив’язаний до лавки біля дому… Перша зустріч із тінню…»)
Виходило, що його таємниця й жахливий Відривач… Але навряд чи для нього це мало значення.
Головне, він більше не сумнівався, що його поява тут і все, що сталося раніше, включно з тою нещасливою шнурівкою — не було випадковістю.
Ось що тепер має значення.
Все інше — не важливо.
Глава у главіОдного разу Відривач випадково зустрівся з Ним. 3 ким звела його темна вулиця глибокої безмісячної ночі на окраїні міста, «машина» так і не зрозуміла. Може, Він був просто дивовижним виродком, що несе тягар якої-небудь Великої Недоладності, відкинутий жорстоким світом людей. Чи це був самотній мутант, не здатний навіть усвідомити лиховісну суть власної реальності Або Він — результат певного страшного експерименту А може бути, й мешканець інших світів.
Для обох ця зустріч назавжди залишилася загадкою.
Вони тільки відчули гігантську прірву, що розділяла їх, безодню порожнечі і сторонньості — ще більшу, ніж та, що кожного з них відокремлювала від людей.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донор для небіжчика», після закриття браузера.