Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Князь Іван у свої дитячі та юнацькі роки неодноразово слухав свого діда Федора, а той пам’ятав ще розповіді свого діда — князя Дмитра Юрійовича Галицького. Ось чому цей славетний князівський рід сповідував державницьке служіння Русі-Україні.

Ми пам’ятаємо, як князь Дмитро Юрійович майже до самої смерті боровся із загарбниками за Галичину та Волинь. У цій борні втратив сина Данила (1376 рік). Князь Федір Данилович зі своїм сином Василем Красним все життя присвятив боротьбі за гідне місце руського (українського) народу серед народів Великого Литовсько-Руського князівства. Їм усе ж таки 1440 року вдалося усунути від влади польського ставленика Великого князя Литовсько-Руського князівства Сигізмунда, який підступно скинув з престолу проруського князя Свидригайла.

Після того, скоріш у 1440 році, князь Федір Данилович пішов у монастир, де й помер. Князь же Василь Красний, відійшовши від державних справ, переїхав до Острога та присвятив останок життя розбудові князівства.

Показовим у цьому плані є Хрестовий похід 1444 року молодого польського короля 20-річного Владислава (Ягайловича) на Османську імперію. Між іншим, похід той був надзвичайно невдалий. Польська армія зазнала у битві під Варною цілковитого розгрому. У поході загинули польський король і католицький архієпископ, який супроводжував монарха. І хоча, скоріше за все, Василь Красний був змушений направити певну кількість воїнів до загальної маси королівського війська, та особисто відмовився брати участь.

Сини князя Василя Іван та Юрій, звичайно, за віком, участі в тому воєнному поході брати не могли. Один з них — Іван — після смерті батька Василя Красного успадкував Острог і продовжив династію князівського роду, а другий син, Юрій, «отримавши місто Заслав (Ізяслав), започаткував рід Заславських (Жесловських). З часом ця князівська династія стала однією з найпотужніших на українських землях» [46, с. 16].

Як бачимо, князівський рід Галицьких (Острозьких, Заславських) католицька Польща постійно відтісняла на схід та південний схід, змушуючи його прикривати свою державу від Золотої Орди. Зрозуміло, в XV столітті то була свідома, цілеспрямована політика на витіснення русичів (та Литви) із освоєних та обжитих земель.

Отож:

1. У XIV столітті були захоплені Галичина та Західна Волинь.

2. У XV столітті Польща прихопила в Русі Поділля та Київщину.

3. У XVI столітті (Люблінська унія 1569 року) Польща взагалі підкорила всі землі Русі-України, Литви та Білорусії.

Слід завжди пам’ятати, що поляки несли із собою католицьку віру та нав’язували її завойованим народам.

Немає нічого дивного в тому, що князі Іван і Юрій в 50–70-ті роки XV століття приділили головну увагу побудові нових міст-фортець у своїх землях. Вони йшли по шляху батька.

То були надзвичайно цікаві часи. Колись потужна Золота Орда розвалювалася на шматки — нові державні утворення. 1438 року золотоординський хан Улу-Мухаммед, будучи вигнаний мангитськими заволзькими племенами із столиці держави, створив нову державу — Казанське царство. 1445 року казанський цар, залишивши на власному престолі старшого сина Махмутека, поширив свої володіння на так звані Рязанське та Московське князівства, де створив для середущого сина Касима таке собі Касимовське царство, що існувало до 1700 року. Разом зі своїм молодшим сином Улу-Мухаммед зайняв московський князівський стіл, де прийняли московську православну віру. 1462-го московський князівський стіл, по смерті батька, посів молодший син Якуб, котрий після інавгурації отримав нове ім’я — Іван. В історії він став Іваном III.

Не будемо деталізувати те, про що говорилося в другій книзі «Москва Ординська», але повідомимо: 1480 року з’явилося незалежне Московське князівство. У 1443 році кримський хан Хаджи-Гірей проголосив незалежне Кримське ханство. 1462 року постало Астраханське ханство. Зі столицею Сарай залишилася Велика Орда на чолі із ханом Кичі-Мухаммедом, який 1437 року прогнав Улу-Мухаммеда.

Не будемо розповідати про всі новоутворені держави на теренах колишньої Золотої Орди. Подамо тільки їх перелік:

1. Казанське царство (1438 р.).

2. Кримське ханство (1443 р.).

3. Касимовське ханство (1445 р.).

4. Велике Тверське князівство — православне (1445 р.).

5. Астраханське ханство (1462 р.).

6. Велике Московське князівство — православне (1462 чи 1480 р.).

7. Ногайська орда (Мангитський юрт). Пізніше розділилася на Велику та Малу Ногайську орду.

8. Велика орда (столиця Сарай).

На сході Джучі-улусу утворилися:

9. Казахське ханство (1445 р.)

10. Сибірське ханство.

Ми вже неодноразово пояснювали, які території Золотої Орди після її розпаду відійшли до кожної з новоутворених держав. І звернімо увагу: південні терени сучасного українського Причорномор’я у ті роки належали руським (українським) князям, як і Поділля, західну частину якого 1432 року загарбало Польське королівство.

Якось я попросив сина разом попрацювати на комп’ютері в Інтернеті, щоби з його допомогою знайти хоча б якісь дані про князя Івана Васильовича Острозького. Та пошуки й того разу були марними. Якщо про українського князя Василя Красного Острозького (Галицького) вдалося хоча би щось дізнатися від посла англійського та французького королів Гілльбера де Ланноа, то його сина Івана польські хроністи та московські так звані дяки (історики) приховали намертво. Думаю, цим дійством вони утаємничують щось неординарне.

Вільно мандруючи сторінками Інтернету, син раптом відкрив мені досить несподіваний факт із життя українського князя Івана Васильовича. Виявляється, у дитячі роки син князя Івана Острозького жив і виховувався у сім’ї «воеводы Мартина Гаштольда». Мова йде про знаменитого «українського Ганнібала» — Костянтина Івановича Острозького.

Як московити, так і поляки, фальшуючи українську історію, були зацікавлені позбавити нас минулого, подати його як щось чуже, невластиве нам. Отож, підкидали різних Гаштольдів, Гедігольдів, Довгірдів, Монтигердовичів та інших. І ось тоді прийшла думка: якщо немає інших джерел, то слід глибше вивчати існуючі. Особливо ті, які достовірні, нефальшиві. До таких праць належать спогади посла англійського і французького