Читати книгу - "Відьомська доба"

Тоді всі кинулися до виходів, і когось придавили.

Приборкувач у червоному. І також почав стріляти.

…Її роз’єднали з мамою… Вона наштовхнулася на чоловіка з таким жахливим обличчям… ма-мо… Вітаю з поверненням у себе, Клавдію.

Тієї миті, коли дівчинка зникла в натовпі, наче плівка луснула в його мозку. Він УЧУВ.

Збиваючи зустрічних, він кинувся до службового виходу. Через арену, по уламках магічних скринь. Так собака біжить по стиглому сліду. Що ось-ось загубиться…

«Швидка допомога» від’їжджала. Він закричав поліціянтові, аби зупинив, але той розгубився, не зрозумів; тоді Клавдій вихопив пістолет і вистрілив у колеса машини.

— Інквізиція!..

Тицьнув значок поліцейському та кинувся до «Швидкої». Ще не відчиняючи дверцят, він відчув хижу готовність відьми.

Поруч із водієм сидів юнак у капелюсі та франтівській краватці; Клавдій різко викинув зціплені руки в напрямку його звужених очей. Застогнав поранений на ношах.

Хлопець схопив себе за горло. Вигнувся, намагаючись вислизнути з інквізиторської хватки; бліді щоки позеленіли. Потужна агресія — але слабкий захист…

Юнак заверещав; маринарка на грудях розійшлася, і на них натягнулася шовкова сорочка окреслюючи дівочі перса. Клавдій ударив ще. І ще раз — але це вже було зайвою жорстокістю. Відьма знепритомніла.

Водій дивився з широко відкритим ротом, і в очах його Клавдій побачив себе — бузувіра, який знущається над жінкою. Якщо й виявився хлопець у капелюсі дівчиною — це не привід, аби стріляти в машину.

— Інквізиція, — з огидою вимовив Клавдій.

До машини бігли. З усіх боків.

«… Хто дивиться збоку — дивується і лякається. Інквізитор уражає відьму, не торкаючись її, одним нечутним наказом. Знаки вирізьблюються на камені та карбуються на залізі — вони допомагають тримати добродійок моїх у шорах. Знак — щит, а інколи й вістря. Але не у відкритому двобої. Дехто з братів моїх матеріалізує знак просто в повітрі — але для багатьох це неможливо, та й рідко призводить до перемоги… бо знак у повітрі потребує великих зусиль. А натомість дає зовсім мало.

Сьогодні я уперше зупинився перепочити на своїх сходах. Старість… Куховарка засолила на зиму десять барилець різноманітних солінь…

Я не хочу осені. У мене погане передчуття.

…звільнити тих трьох. А ту, яка труїла колодязі, доправити на суд у її громаду.

Час гнітить мої плечі, і що скажу я Небесному Судді? Що все життя знищував ЇХ, бо й ВОНИ нищили також?

Навіщо я узяв на себе цей камінь? Мені мариться — я стою на вогнищі, яке сам поклав.

Провина добродійок моїх важча за мою. Я скажу ЙОМУ — нехай зважить…»

Телефонний дзвінок видався їй нестерпно голосним. Цілий день проминув у тиші над щоденником людини, яка померла чотириста років тому; ще не підняла трубки, а долоні вже змокріли.

Назар?

Слухавка була важкою; до кінця життя Івга буде ненавидіти телефони. За зрадницьку невизначеність.

— Ти мені потрібна. Зараз.

Клавдій.

Дивно, але вона відчула полегшення.

Вона ПОТРІБНА.

На відьмі були вільні штани і шовкова сорочка під чоловічою маринаркою. У присутності Клавдія в неї пішла носом кров, і вона не відіймала від обличчя хустинки; зі своєї схованки Івга бачила весь допит, і по спині її дер неприємний мороз — ніколи раніше вона не бачила Клавдія ТАКИМ. Інквізитор на всі сто… наче чорний каптур приріс до його обличчя. Страшно дивитись і, що найнеприємніше, від його тиску Івгу знову нудить і болить голова.

— …Подумай. І про те, що на тебе чекає…

— Плювати. Не лякайте.

— Бачу, як ти це робиш, воїне. Захист твій не міцніший од шкаралупи яйця. Не примушуй мене готувати омлет.

— Що вам треба?.. — відьмі було непереливки. Івга всією душею бажала, аби ЦЕ скінчилося чимшвидше.

— Імена.

— Не знаю…

— Ім’я твоєї ненародженої матері. Чи вже народженої?

Відьма заточилася.

— Стояти! Матка покликала тебе? Кличе й зараз?

— Н-ні…

— Слухай мене, Юліє. Дивися на мене… Думай про приємне. Івго!!

Вона здригнулася від його крику. Перечекала спалах головного болю і вибралася з ніші; відьма в трансі, руки Клавдія у неї на плечах.

— Шукай Поклик, Івго. Найдорожче, найрадісніше. Тепле, улюблене… щоб його!

— Не мучте її, — прошепотіла вона.

— Що?!

— Ви поводитеся з нею, як з твариною.

— А п’ятеро дітей, які загинули в цирку? А дев’ять — у шпиталі? А четверо хлопчиків, які зникли безвісти, і сотня поранених по лікарнях — це як?

Івга з подивом зауважила — Клавдій не просто втратив спокій, він ледве стримує шаленство.

— Ти розумієш? Розумієш, що тепер доведеться ув’язнити ВСІХ відьом. А діючих… не знаю, відстрілювати, чи що. І тебе, між іншим, доведеться посадити за ґрати, бо матка може сидіти і в тобі також. Чорт… Шукай, Івго. Шукай її…

— Не хвилюйтесь, — несподівано для себе сказала Івга.

І побачила, як спалахнули очі в прорізах:

— Що?!

— Заспокойтесь. Істерикою справі не зарадиш. А в мене