Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Знаю. Всі фірми. Всі банки. Всі уряди».
«Отож-бо. Якби тільки саламандри виступали проти людей, то, може, щось би вдалося зробити; але люди проти людей - цього, брате, вже не зупиниш».
«Стривай-но! Люди проти людей… Щось мені спало на думку. Врешті ж можуть виступити й саламандри проти саламандр».
«Саламандри проти саламандр? Цебто як?»
«Ну, наприклад… коли тих саламандр розплодиться забагато, вони можуть перегризтись між собою за якийсь там клапоть берега, якусь там затоку, чи що; а потім уже битимуться за більші й більші володіння, і кінець кінцем почнеться світова війна за узбережжя, хіба ні? Саламандри проти саламандр? Як гадаєш, чи не до цього веде логіка історії?»
«Ні, так не вийде. Саламандри не можуть воювати проти саламандр. Це було б протиприродно. Адже саламандри - один рід».
«Люди теж один рід. Але їм це, як бачиш, не заважає. Один рід, а за що лиш не воюють! Навіть не за місце, де жити, а ще й за могутність, за престиж, за вплив, за славу, за ринки і ще бозна за що. То чого б і саламандрам не почати війну між собою, скажімо, за престиж?»
«А навіщо їм це? Ну скажи, яка їм із цього користь?»
«Ніякої - хіба те, що одні якийсь час матимуть більше берегів і могутності, ніж інші, а потім стане навпаки…»
«Та навіщо їм могутність? Адже вони всі однакові, всі вони саламандри; у всіх однаковий кістяк, усі однаково бридкі й однаково пересічні… Навіщо їм убивати одні одних? Ну скажи, будь ласка, в ім’я чого їм воювати між собою?»
«Не бійся, знайдеться! Ось поміркуй: тут ось європейські саламандри, а там, південніше, африканські; я не я буду, коли одні не захочуть стати вище за других! От і почнуть доводити свою вищість в ім’я цивілізації, експансії чи ще бозна-чого. Завжди знайдуться якісь ідеологічні чи політичні причини, в ім’я яких саламандри з одного берега муситимуть різати саламандр із другого берега. Саламандри істоти цивілізовані, як і ми, тож їм не забракне ідеологічних, економічних, юридичних, культурних та інших аргументів».
«І зброя у них є. Не забувай, що вони чудово озброєні».
«Так, зброї в них удосталь. От бачиш! То невже таки вони не навчаться у людей, як робиться історія!»
«Стривай, стривай хвилинку! - Автор схопився й почав ходити по кабінету.- Правда, це було б казна-що, якби вони такого не зуміли. Я вже бачу… Досить глянути на карту світу - ет, чорт, де б узяти яку-небудь карту світу?»
«Та я її уявляю».
«От і гаразд. Ось тут тобі Атлантичний океан із Середземним і Північним морями. Тут Європа, а тут Америка… Це колиска культури й сучасної цивілізації. Десь тут потонула стара Атлантида…»
«А тепер там саламандри затоплюють нову».
«Атож. А ось тут Тихий та Індійський океани, старий таємничий Схід. Колиска людства, як то кажуть. Десь тут, на схід від Африки, потонула міфічна Лемурія. Отут Суматра, а трохи західніше від неї…»
«… острівець Танамаса. Колиска саламандр».
«Так. І там владарює King Salamander, 163 духовний проводир саламандр. Тут іще живуть tapa-boys капітана ван Тоха, первісні тихоокеанські, напівдикі саламандри. Одне слово, це їхній Схід, розумієш? Уся ця область тепер називається Лемурія, а та друга, цивілізована, європеїзована й американізована, сучасна й технічно розвинена,- то Атлантида. Там тепер диктатором Верховний Саламандр, великий завойовник, інженер і солдат, Чінгісхан саламандр і руйнівник континентів. Надзвичайно цікава особистість».
(«Слухай, а він справді саламандра?»)
(«Ні. Верховний Саламандр - людина. Його звуть Андреас Шульце, за світової війни він служив десь у чині фельдфебеля 164 »).
(«Ах, он що!»)
(«Атож. Отак-то воно»). «Отже, є Атлантида і є Лемурія. Цей поділ має причини географічні, адміністративні, культурні…»
«І національні. Не забувай про національні причини. Лемурські саламандри говорять мовою «піджін-інгліш», а атлантидські - «бейсік-інгліш».
«Гаразд. Із часом атланти проникають колишнім Суецьким каналом у Індійський океан…»
«Звичайно. Класичний шлях на Схід».
«Слушно. А лемурські саламандри сунуть довкола мису Доброї Надії на західний берег колишньої Африки. Бо вони твердять, що до Лемурії належить уся Африка».
«Звичайно».
«Їхнє гасло: «Лемурія - лемурам! Геть чужинців!» і таке інше. Між атлантами й лемурами дедалі глибшає прірва недовіри й споконвічної ворожнечі. Ворожнечі не на життя, а на смерть».
«Тобто - вони стають націями».
«Так. Атланти зневажають лемурів і називають їх брудними дикунами, а лемури фанатично ненавидять атлантидських саламандр і бачать у них імперіалістів, західних чортів, зрадників давньої, чистої, первісної саламандровості. Верховний Саламандр домагається концесій на лемурських берегах, нібито в інтересах торгівлі й цивілізації. Благородний старий Король Саламандр хіть-не-хіть мусить піддатись: його військо гірше озброєне. В затоці на Тігрі, недалеко від того місця, де колись був Багдад, спалахує конфлікт: лемури-тубільці нападають на атлантську концесію і вбивають двох офіцерів-атлантів - нібито за образу національних почуттів. А як наслідок…»
«Почнеться війна. Цілком природно».
«Так - почнеться світова війна саламандр із саламандрами».
«В ім’я культури й права».
«І в ім’я істинної саламандровості. В ім’я національної слави й величі. Гасло - «Або ми, або вони!» Лемури, озброєні малайськими крісами та кинджалами йогів, безжально вимордують атлантів, що напхалися в Лемурію; за це передовіші, по-європейському освічені атланти пустять у лемурські моря хімічні отрути та культури смертоносних бактерій, і то з таким успіхом, що затруять весь світовий океан. Море буде заражене штучно культивованою зябровою чумою. І це буде кінець. Саламандри вигинуть».
«Усі?»
«Усі до одної. Це буде вимерлий зоологічний вид. Залишиться від них тільки старий енінгенський відбиток Andrias’а Scheuchzeri.»
«А як же люди?»
«Люди? А, правда, люди… Ну, вони почнуть помалу вертатися з гір на береги того, що зостанеться від континентів; але океан ще довго смердітиме від гниття саламандр. Континенти
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.
