Читати книгу - "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Одначе взагалі з усіх цих питань шляхетський стан обмежується висловлюванням своїх побажань щодо реформ, не входячи в найближчі деталі їх виконання. Видно, що він, порівняно з нижчим духівництвом, менше жив серед нижчих класів суспільства й, менше стикаючись з їхніми потребами, менше думав про засоби до їх лікування.
Про доступ до громадських посад, про ієрархію чинів та почесні привілеї шляхтичів. Шляхтичі відступають від загального духу перетворень, що їх вони домагаються, найбільше, або, ліпше сказати, тільки в тому, що стосується урядницької ієрархії та відмінностей між титулами: в цьому разі, згоджуючись на деякі важливі поступки, вони дотримуються засад давнього порядку. Вони відчувають, що в цьому питанні борються за саме своє існування. Тому шляхетські зошити наполегливо вимагають підтримувати духівництво та шляхту як особливий стан. Вони навіть бажають, аби було віднайдено кошти для збереження шляхетського стану в усій його чистоті; щоб, отже, було заборонено купувати шляхетський титул за гроші; аби цей титул не був пов'язаний з певними посадами, аби його можна було набути тільки шляхом тривалої й корисної служби державі. Висловлюється побажання, аби особи, які фальшиво присвоїли собі шляхетський титул, розшукувалися й переслідувались. Нарешті, всі зошити наполягають на тому, щоб за шляхетством зберегли всі його почесні права. Дехто бажає, щоб шляхтичам присвоїли відрізнювальний знак, який дозволяв би розпізнавати їх за самим зовнішнім виглядом.
Не можна уявити собі нічого характернішого, ніж така вимога, й ніщо не може ліпше показати цілковиту схожість, яка вже існувала між шляхтичем та простолюдином, усупереч відмінності статків. Взагалі у своїх зошитах-наказах шляхетство, що є досить зговірливим стосовно деяких із своїх прибуткових прав, чіпляється з неспокійною запальністю за свої почесні привілеї. Воно хоче зберегти всі ті, якими вже володіє, й бажало б мати змогу винайти такі, яких зроду не мало: такою мірою воно почуває себе втягнутим у хвилі демократичного потоку й боїться розчинитися в ньому. Дивна річ! Воно інстинктивно відчуває цю небезпеку й водночас не має про неї ясного поняття.
Що стосується розподілу посад, то шляхетство вимагає, щоб продаж посад у застосуванні до суддів був скасований; коли йдеться про заміщення посад цього штибу, всі громадяни повинні мати право бути представленими народом королю й отримати від нього призначення з дотриманням тільки умов віку та здібностей. Що ж до військових чинів, то більшість шляхетських зошитів-наказів дотримується думки, що третій стан не слід усувати від них і що кожен військовий, який зробив вітчизні видатні послуги, має право сягати найвищих ступенів. «Шляхетський стан не схвалює жодного із законів, що перешкоджають доступ до військових посад для осіб третього стану»,— зазначається лише в деяких зошитах; шляхтичі бажають, аби право приходити до полку офіцером, не пройшовши попередньо нижчих ступенів, надавалося тільки їм самим. Зрештою, майже всі зошити вимагають установити тверді, які застосовувалися б до всіх, правила розподілу чинів у війську; надання цих останніх не повинно цілком залежати від милості, й треба встановити отримання за правом службового старшинства також інших чинів, крім штаб-офіцерських.
Щодо духовних посад шляхтичі вимагають відновлення виборів при розподілі бенефіцій або принаймні створення королем особливого комітету, який міг би давати йому поради стосовно розподілу цих бенефіцій.
Нарешті, вони заявляють, що віднині пенсії мають роздаватися з більшою вибагливістю, що їх не слід зосереджувати у відомих родинах і що жоден громадянин не повинен отримувати більш ніж одну пенсію, ні мати доходи з кількох місць водночас; право на наступництво треба скасувати.
Церква та духівництво. Коли мова йде не про власні права й не про свій особливий устрій, а про привілеї та організацію церкви, шляхетство дивиться на справу не з такої близької відстані; тут його очі широко розплющені на надуживання.
Воно вимагає, щоб духівництво не мало ніяких привілеїв з платежів податків і щоб воно сплачувало свої борги, не примушуючи народ нести їх на собі. Чернечі ордени слід піддати докорінному перетворенню: більша частина зошитів оголошують, що ці установи віддаляться від духу, закладеного в них під час їхнього виникнення.
Більшість округ бажає, щоб десятини зробили менш збитковими для хліборобства; багато навіть вимагають їх скасування. «Велика частина десятин,— зазначається в одному зошиті,— збирається тими священиками, які найменше стараються надати народові духовну допомогу». З цього ми бачимо, як мало другий стан шанує перший у своїх зауваженнях. Не більш шанобливо ставляться представники шляхетства й до самої церкви. Деякі округи формально визнають за Генеральними Штатами право розпускати певні релігійні ордени й надавати інше застосування для їхнього майна. Сімнадцять округ заявляють, що Генеральні Штати мають право регулювати церковну дисципліну. Деякі вважають, що святкових днів занадто багато, а це завдає шкоди хліборобству й сприяє пияцтву, й що внаслідок цього треба скасувати велику кількість свят, переносячи їх на найближчу неділю.
Права політичні. Що стосується політичних прав, то зошити-накази визнають за всіма французами право брати участь в урядовій діяльності прямо чи опосередковано, цебто право обирати й бути обраними, але зберігаючи при цьому ієрархію чинів у такий спосіб, аби ніхто не міг ні призначати, ні отримувати призначення інакше, як у межах свого стану. Виходячи з цього принципу, система представництва має встановлюватися так, щоб забезпечити всім станам нації змогу брати серйозну участь в управлінні справами.
Щодо способу голосування в зборах Генеральних Штатів думки поділяються: більшість зошитів висловлюються за подання голосів окремо кожним станом; деякі вважають за потрібне допустити виняток з цього правила для голосування щодо податків; інші, нарешті, вимагають у всіх випадках іншого порядку. «Голоси повинні лічитися поголівно, а не за станами,— заявляють ці останні,— оскільки ця форма підрахунку є єдино розумною й тільки вона сама може усунути й знищити становий егоїзм, єдине джерело всіх наших бід, зблизити людей і привести їх до наслідку, якого нація має право сподіватися від зборів, у яких патріотизм та високі чесноти підкріплюватимуться знаннями». Одначе, позаяк ця новація, проведена надто різко, могла б бути небезпечною за сучасних умов, деякі вважають, що її слід прийняти тільки із застереженнями, й що зборам треба обговорити, чи
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль», після закриття браузера.