Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Підійшовши до нашої з Андрієм квартири, я думала що в мене є час.

Час для того щоб зібрати всі думки до купи, заховати свої емоції десь в карман і підібрати вдалі слова для цієї розмови.Я дійсно не розумію, як все це трапилося, та що там казати я навіть не пам'ятаю нічого, але це ніяк не оправдовує мене.

Зрада була, і це моя найбільша помилка, яку я могла зробити..

Зайшовши в квартиру, я відразу відчула, що не сама..У коридорі я помітила Андрієве взуття, отже він вдома, шансу зібратися з думками у мене не має..

Коханого помічаю у вітальні поруч з вікном.

Він стоїть до мене спиною, заховавши руки в кармани неначе щось обмірковував, адже не обернувся навіть на звук відчинених дверей чого раніше не траплялося..

В голову закралася думка що щось трапилося.А коли він повернувся до мене обличчям, то це лише підтвердило мої доводи.На його обличчі промайнула хижа вимушена посмішка, після чого вираз обличчя змінився на серйозний стриманий.

Руки були заховані в карман штанів, але я й без цього знала що вони стиснуті в кулаки.

Він невідривно дивився на мене, пропалюючи своїм поглядом, а потім сказав:

-Привіт кохана..- це його кохана прозвучало з якоюсь саркастичною ноткою зухвалості, але я не надала цьому особливого значення тому що дуже хотілося опинитися в його обіймах, вдихнути знайомий рідний аромат парфумів..

-Привіт- усміхнулася і кинулася до нього в обійми, на що він ніяк не відреагував, неначе  змушував себе дозволити мені обійняти..

-Як з'їздила?Як мама?- раптом запитав після того як я відділилася від Андрія..

-Добре..Ми нарешті помирилися, але..

-Але?- це звучало як запитання, але він вимовив його так без емоційно неначе давно вже знав про це, але..

-Нам потрібно поговорити, я повинна тобі дещо розповісти- набравшись сміливості я відсторонилася ставши навпроти вікна

-Так, нам дійсно є про що поговорити- Андрій стояв таким відстороненим, і здавався чужим для мене чоловіком, неначе його підмінили за ці вихідні, потім на стіл з його рук полетів якийсь конверт..

-Що це?- я кивнула на клаптик.

-Подарунок, нам до дня весілля- випалив, навіть не глянувши на мене, на його обличчі не заграла жодна емоція, я не могла навіть уявити що могло там бути..

Але все- таки наважилася відкрити цей конверт, з якого посипалися якісь фото..

У цей момент все буквально попливло перед очима, заступаючи слізьми..Я неначе в гарячці почала перебирати кожне фото на якому були зоображені ми з Ромою.Те як він обіймає мене сонну, цілує, нависає зверху..

Мені так стало гидко від цього, що ненароком впустилаиних на землю, здригнувшись від свого безсилля я підвела погляд на Андрія, і напоролася на зневагу і ненависть у коханих очах..

-Нумо..- розвів руками- давай придумаємо де краще них повісити-а?Давай збільшимо їх в розмірах і повісимо на почесному місці,подарунок як- не- як!- він почав скидатися вітальнею прикладаючи фото до стіни- тут?Чи може ту?Ну чому ти мовчиш наречена!!!

-Андрію припини- прошепотіла тремтячим тихим голосом повним відчаю і сорому..

-Що припини?- тепер вже викрикнув він, вперше за цей час він підняв на мене голос, і мені від цього стало не по собі, хоча на все це я заслуговую..- що припини!

-Вислухай мене спочатку, а тоді роби висновки..

-Та що слухати, якщо тут чітко все видно!Скажи за кого ти мене маєш?За ідіота?

-Ні.Я кохаю тебе!

-Ах он воно що!!Це ти від великого кохання, опинилася в чужому ліжку, це не кохання Мар'янко, це зрада!!!І ти безсоромна зрадниця, яка ще сміє казати мені про кохання!!!

-Що?Що ти хочеш почути від мене?- вже я перейшла на крик у відповідь, інакше своїм тихим голосом до його просто не достукатися..

-Правду!Хоч раз в житті скажи мені правду!!

-Я не пам'ятаю нічого!Я не пам'ятаю як опинилася там, я не пам'ятаю, чи було між нами щось..Останнє, що мені відомо з цього вечора, це те, як я вийшла на вулицю через задуху і ледве не знепритомніла, а Роман опинився поруч...Все, далі провал!!Таку ти правду хотів почути??- я розумію що не мала права кричати на нього, але інакше без цього він би й не почув мене, та й зараз він наврядчи що усвідомлює, його заполонила ненависть, злоба..

На мить він заспокоївся, підійшов блище і прошепотів на вухо:

-Хочеш, я скажу тобі що було далі?Він відвіз тебе до себе додому, де ви зайнялися шаленим сексом, насміхаючись з  придурка- нареченого який вважає що його кохана поїхала відвідати свою хвору матір..- він похитав головою, а потім відступив на крок і буквально добив мене одним пострілом- правду казали мені батьки, ти всього- навсього дівка яка вирішила не погано влаштуватися за мої кошти, нема грошей чудово пішла, знову я на коні- повернулася, вдаючи закохану..Можливо й Настя не моя, і ти просто збрехала мені зіграючи на почуттях закоханого дурня!!

Я не витримала, і зарядила Андрієві добрячого ляпаса, щоб хоч якось донести як зараз він ріже по живом, як повільно але впевнено добиває мене кожним словом..

Як у нього тільки з'явилася думка про те, що Настя не його.Що я могла зіграти на його ж почуттях і обманути..

-Ти справді дурень Андрію...Повний дурень- зі сльозами на очах сказала, більше не маючи ніяких сил, повільно спустившись поруч зі спинкою дивану на підлогу.

Ноги мене не тримали, я ще не встигла оговтися від ранкового шоку, мені досі було погано і страшенно нудило, як тут на мене чекав новий удар..

-Нарешті..Нарешті ти показала своє єство..

Вин викинув на мене це слово, неначе воно повністю насичене отрутою що повільно вбивало мене..

А потім розвернувся та пішов на вихід..

-Андрійку!- кинулася йому в слід, обійнявши зі спини, і не відпускаючи попри його спроби відірвати мене від себе- благаю не йди..

-Припини, не падай в моїх очах ще нище..Я всеодно більше не поведусь на цю виставу- таки відірвав мої руки, і за мить за ним гучно закрилися вхідні двері, а я так і лишилася одна на холодній підлозі, заливаючи квартиру своїми солоними сльозами..