Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не знаю кого в цей момент я ненавиділа більше: себе, його, чи Рому який так вміло зруйнував моє життя...
Сльози душили і лилися знову і знову, хоч я вкотре прохала саму себе припинити..Але біль розлуки, біль втрати це не те що можна здійняти однією таблеткою.Він нікуди не йде, а лишається пліч-о- пліч зі мною..
Від моїх ридань мене перервав телефонний дзвінок..
Телефонувала вихователька Насті і повідомила що у моєї донечки піднялася температура, а в Андрія вимкнений телефон..
В цей момент, я згадала про найцінніше що є в моєму житті і дуже злякалася від почутого.Не має нічого жахливішого в житті будь- якої мами, як те коли хворіють діти.
Це найбільший мій страх..
Іншу решту дня ми з Настею провели у сімейного лікаря, і коли він запевнив мене, що нічого жахливого не трапилося і це звичайна застуда ми поїхали додому..
Я сподівалася, що Андрій до цього часу вже охолов і повернувся.Думала ми зможемо спокійно все обговорити, та його не було.
Він не прийшов і наступних декілька днів, вперто продовжуючи ігнорувати мої дзвінки..
Тому я прийняла для себе дуже важливе рішення..
-Насть!- зайшовши до кімнати доньки- збирай речі ми їдемо!
-Їдемо?Куди?
-Потім, все потім люба..
Я знала, що рано чи пізно Андрій таки повернеться додому, тому написала йому листа і лишила на тумбочці в прихожій, поклавши на бумагу каблучку, яку він мені подарував, і пластикову карточку...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.