Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чух-чух, чук- чух, чух- чух....
Я прислухалася до звуків, що видавав потяг, і до того як на зло дощ барабанив по вікнах наче навіжений..Все було в такт з моїм хворим серцем, але якщо погода з часом зміниться на сонечко, то в моєму випадку, це зіграло зі мною злий жарт..
Я вдивлялася за нічними краєвидами, що проносилися за вікном, та пестила маківку донечки, що так і заснула у мене на колінах..
Хочеться так поплакати, від душі проридати навзрид, адже після цього неодмінно стане краще, але не можу видавити з себе і сльозинки..
Всі вони затаїлися в мені, неначе чекаючи поштовху, останньої краплі щоб я зламалася, щоб піддалася цим емоціям...
Але ж я мама, я не можу плакати коли мені заманеться, Настя цього не зрозуміє..
Я сказала доньці, що в тата зараз дуже багато роботи, і тому ми деякий час погостюємо у бабусі, щоб він не розриваввся між нами..Дурно звісно, але іншої брехні я не могла придумати.Не можу ж я сказати всю правду, я її й сама не знаю..
Він мені так і нічого не сказав, не повідомив про своє рішення, просто мовчки пішов, зникнув на цілих п'ять днів, навіть не відповідаючи на мої дзвінки..
Напевне це красномовніше, за будь- які слова..Андрій вчинив як справжній чоловік, і не став виганяти нас з донькою, а сам пішов..
Я не змогла більше перебувати там..Я не можу ходити по квартирі і добивати себе спогадами, про те які ми були щасливі, поки одного дня я все не зруйнувала.
Мене душили наші спільні спогади, і добивала своїми питаннями Настя.Довелося сказати, що тато поїхав у відрядження..
Я надіюся, що він зі злості ляпнув про те що Настя не його, і неодмінно виявить бажання бачитися з донькою, на що я жодних претензій не маю.
Тільки чекати на це його бажання, було нестерпно довго..
Перші декілька днів в мами минули неначе в тумані.На щастя мама не лізла в душу і не розпитувала нічого, за що я їй дуже вдячна..
Цей нещасний тиждень минав дуже швидко.Майже весь цей час я просиділа в квартирі, не бажаючи нікого бачити, здригалася від сповіщень і дзвінків що надходили надходили на мій телефон, з надією що це Андрій..
Мені так хотілося поговорити з ним, почути його лагідний голос..До ломоти в тілі, і до нічних істерик в подушку..
Але час ішов, а Андрій так і не давав про себе знати..
І тоді я вирішила що це все, безнадійно на щось сподіватися, розбитої ж вази не склеїш..Тому поступово почала вилазити зі свого кокону, і шукати собі заняття..
Мама повідомила, що її відправили на пенсію по стану здоров'я, оскільки серце останнім часом почало підводити, а я й зраділа від того..
Мовляв, тепер є час присв'ятити себе внучці.Вони обидві нуждалися одна від одної, а мені буде більше часу на пошуки роботи..
Як виявилося знайти роботу в нашому місці, та ще й за своєю освітою не так то легко, та взагалі безнадійно, і вільних вакансій зовсім не виявилося..
Якось прогулюючись містом, мені на очі потрапило оголошення про роботу офіціанткою в якомусь престижному ресторані.
Втрачати мені нічого, іншої вакансії всеодно не має, а ця не така вже й погана, до того ж у мене є досвід думаю це не так вже й важко.
********
Сьогодні вже тиждень як я почала працювати у закладі зарчування.
Як на диво мені дуже подобається ця робота..Персонал привітний та дружелюбний, мені з легкістю вдалося влитися у колектив
Клієнти тут з дебільшого поважні гості, бізнесмени що прийшли вкладати сюди різні угоди.В порівнянні з моїм минулим місцем роботи де клієнти часто дозволяли собі розпускати руки, ці ж люди зайвого собі не дозволяли та й персонал був захищений під надійним крилом Марти, яка сама починала з цієї посади.
Я думала що зазвичай наші клієнти богаті та поважні люди, так було до сьогоднішнього вечора, поки мені на очі не потрапив один екземпляр..
-Доброго вечора, що будете замовляти- я підійшла до чергового столика щоб забрати замовлення, хоч воліла б не зустрічатися з цією підлою людиною більше ніколи.
-Опа!Які люди..
-Ви оприділилися з замовленням чи варто підійти пізніше?- стримано намагалася тримати маску байжужості, хоча з кожною секундою цей бар'єр давав тріщину.
-Як то кажуть із князі в грязі?Так Мар'янко?Що вигнав тебе твій донжуан?Я ж не гордий, підберу, лише дай дозвіл..
-А я бачу таксисти в нас нині піднялися у фінансах, дороге вино, розкішний ресторан..За які шиши Ромка?- не втрималася щоб не вкусити цього підлого зрадника.
-Тепер так буде завжди, я можу собі все це дозволити..- розвів руками, і залибився так неначе він король..
-Невже на голову звалилося якийсь спадок, і ти як можеш просаджуєш його?- іншого варіанту в мене не було, адже Рома з таких простих сімей як і я..І навіть близько собі не міг дозволити цієї розкоші.
-Нехай це тебе не хвилює..Так що?Можливо розважимося , якось?Я ж знаю ти липнеш до багатеньких, а оскільки ти тут варіантів не лишилося ..
-Було б з ким розважатися..- я нахилилася блище, так щоб міг почути лише він- Багнюка під ногами, ніколи не стане кремом на торті, запам'ятай це, і ніякі гроші не змінять твого єства..- а потім відсторонилася і понесла замовлення..
-Це ми ще побачмо!Це ми побачимо- вигукнув в слід, але нажаль це чув лише мій зад.
Вечір був у самому розпалі і коли з'явилася вільна хвилинка, я відійшла до балкону, щоб зателефонувати мамі, і запитати як у них справи.
Як раптом на мене навалилася чергова неприємність у вигляді недавнього знайомого.Від нього за кілометр несло спиртним, і сам він ледве тримався на ногах, від таких можна очікувати що завгодно, але й я не спростих ..
-Мар'янко..Ти така гарна,- що це він вирішив підкотити забувши що зовсім нешодавно наговорив всякої нісенітниці..
-Відійди геть, ти мені огидний,- намагаюся уникнути прямого контакту.
-Вибач, мене вибач..Вибач за цю ніч..Я просто так тебе кохаю, а коли знову побачив неначе дах знесло..
-Навіщо мені твоє кохання?Як і ти сам мені..- в мені кипіла образа, а ці безглузі слова про кохання я ледве не розсміялася йому в обличчя.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.