Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

- Вона справді зацікавила мене з першої хвилини, - похмуро підсумовує Стас. – Наче мої думки читала…

- Вона була старанною ученицею та добре вивчила матеріал. Також гарною актрисою, якщо так успішно застосувала отримані знання. Уляна ділилася своїми «досягненнями» зі мною, розповідала про ваші побачення. Про що ви спілкувалися. Коли був перший поцілунок. Вона була сповнена натхнення, її розпирали емоції, і їй хотілося поділитись ними. В моєму обличчі вона знайшла вільні вуха. І в її розповідях не було жодної краплі негативу. Вона щиро захоплювалася тобою. Її очі сяяли. На той момент я справді вірила, що Уляна має почуття. Нехай ваше знайомство було підлаштоване, але ж далі, все було схоже на казку. І я була переконана, що невдовзі вона відкриє тобі правду про своє ім'я. Але поки що боїться. Тоді я ще вірила в добро і дійсно переживала за неї. А коли вона розповіла про вашу першу близькість у горах, то я плакала разом з нею. Я заздрила їй білою заздрістю. І хотіла щастя для подруги. Навіть заплющила очі на те, що невинність їй відновили у клініці. Це все було до вашого знайомства, а тепер все інакше. Ти повірив зі свого боку, і я зробила те саме, - витираю сльози, що ллються по щоках.

Я не додаю, що ця радість була крізь якийсь незрозумілий мені біль до абсолютно незнайомої людини. Стас чомусь міцно оселився у моїх думках. Одкровення Уляни мучили мене, і при цьому приносили радість. Адже вони щасливі. А я для нього ніхто. Це як фанатки обливаються сльозами за своїми кумирами, розуміють, що об'єкт недосяжний, але все одно судомно стежать за кожним його кроком. Щось подібне було зі мною. Фантазії. Дивна одержимість. Яка минеться. Я переконувала себе, що обов'язково минеться. І продовжувала слухати розповіді Уляни.

- У той час, як у вас відносини набирали обертів. У мене в житті також відбулися зміни. Богдан, мій бос, звернув на мене увагу. Мій менеджер захворів, і я пішла до нього зі звітом. І це було дивно. Мені здавалося, що така як я не могла його зацікавити. Костянтин, в нього, скоріш за все, був інтерес на пару ночей. Він просто шукав пригод. І як я вважала тоді, просто по-людськи мені допоміг. Богдан же був дуже ввічливий, ненав'язливий, галантний. Робив дуже малі кроки до нашого зближення. Я його не відштовхувала, приймала знаки уваги. У Уляни все добре, і дивлячись на неї, мені теж хотілося романтики. А якось я зіткнулася з тобою в офісі. Ти розмовляв з Уляною по телефону і налетів на мене, розсипав мої папери і допоміг зібрати. Ти й не пам'ятаєш цього, – заплющую очі.

Аби не видати себе, не показати, що навіть зараз ця зустріч має для мене значення. Стас був зовсім близько, я вдихала його аромат і тремтіла, як осиновий лист. Жадібно вдивлялася в риси обличчя та розуміла, що він набагато кращий, ніж на фотографіях. А коли наші руки випадково зіткнулися, по тілу пробіг розряд струму. Моя одержимість після цієї зустрічі посилилася. Стас проріс корінням мені в голову, і Богдан уже став здаватися бляклою плямою на його тлі.

- Ні... Олено... не пам'ятаю, - хитає головою.

На іншу відповідь я не розраховувала.

— Що більше часу я була з Богданом, то більше розуміла, що він не мій мужчина. Я набиралася хоробрості для фінальної розмови та підшукувала нову роботу. Шкода було втрачати таке місце. Гарна зарплата, допомога мамі, можливість платити оренду Костянтину. Але дурити Богданові голову, користуватися ним – це неправильно. А він випередив мене та влаштував романтичне побачення на яхті. Освідчився в коханні та зробив пропозицію. Я відмовила. Він сприйняв це погано, все розпитував, про причини мого рішення, казав, що не давить, я можу подумати. Це була дуже складна розмова. Але Богдан мене переконав не звільнятися. Запевнив, що у нас залишаться нормальні робочі стосунки. Я вирішила подивитися, як буде насправді, і поки що не робити поспішних кроків. Я справді полюбила свою роботу, офіс, колег. Була рада, що можу більше грошей надсилати мамі. Коли я повернулася додому після розмови, з'ясувалося, що ти зробив пропозицію Уляні. Вона стрибала по кімнаті до стелі, була така щаслива. Я ще тоді подумала, що ви змовилися.

– Ні. Бодя нічого подібного мені не розповідав. Вперше від тебе чую, що він збирався одружитися. А про мою пропозицію Вікто… Уляні він знав. Я через його знайомого ювеліра замовляв їй каблучку.

– Знаю… я її бачила. Вона її цілувала і казала, що ти найкращий чоловік, - серце стискають сталеві обручі. - Я запропонувала їй розповісти правду тобі, адже ви станете чоловіком і дружиною. І краще залишити всю брехню у минулому. Але Уляна відразу розридалася, заламувала руки і казала, що ти її ніколи не пробачиш. А вона не переживе, якщо тебе втратить. Ви одружилися... красиве було весілля... Ні в кого не закралося б і думки, що це несправжні почуття.

Я дивилася на їхнє весілля збоку. Ваня допоміг пройти непоміченою. Кусала губи до крові і ... до свого сорому, уявляла себе ... Я дійсно збожеволіла на Стасі і не знаходила логічного пояснення цим почуттям. Адже вони справді щасливі. А тут я зі своїми хворим коханням. Але знищити почуття не виходило. Стас щомиті був у моїх думках.

– А приблизно через місяць після весілля одночасно відбулися дві події, які змінили усе. Навіть три, якщо зважати на те, що Богдан не залишив своїх спроб повернути мене. І я подала заяву на звільнення. Залишалося відпрацювати два тижні. Костянтин попросив зустрітись. Не підозрюючи каверзи, я спокійно погодилася. Він наказав мені викрасти компромат з офісу Богдана. Так би мовити, відплатити за його допомогу. Де лежать документи, він мені скаже. Дав зрозуміти, що відмову він не прийме. Але це занадто підло для мене. Я на таке ніколи не погодилася б. Ми посварилися вщент. Я дала йому ляпас, він бридко обзивав меня. Як результат я повідомила, що з'їжджаю негайно з квартири. Костянтин то пропонував гроші, то казав, що я скоро сама приповзу до нього на колінах, те, що ще пошкодую. Роздратована, зла, на нервах я примчала додому, збирати речі. А там Уляна... з коханцем... невідомим мені мужиком... Вона навіть не подумала виправдатися, продовжувала посміхатися, ніби нічого не сталося. Тоді вперше я побачила її без маски. Я вигнала її коханця с хати. На мене напала істерика, я кричала, репетувала. Уляна не розуміла моєї реакції, а я не могла збагнути, як, маючи такого чоловіка ... - мої щоки миттєво стають червоними, - Можна робити такі мерзенності. Вона сказала, що ти для роботи, а цей мужик для душі. Що в неї все за планом, і щойно вона закріпиться у твоєму домі, залишить тебе без штанів. А зараз у неї немає доступу. Уляна сказала, що ти надто правильний, їй нудно. Говорила стільки гидоти… Я не могла цього слухати. Вибігла із квартири. Ніч провела у готелі. А вранці я вирушила до тебе в офіс, з чітким наміром все тобі розповісти. Навіть записалася на прийом як співробітниця фірми Богдана із терміновою справою. І якби я встигла... все було би інакше... Але я не дійшла. Неподалік твого офісу мені перегородив дорогу Ваня. Умовив сісти до нього в машину, поговорити. А далі… я прийшла до тями в підвалі... Мене мали вбити, я дуже багато знала. Але вони змінили плани. Почалося моє пекло. Я дізналася, що таке монстри в людській подобі. І забула, що таке воля. На волю я змогла вирватися лише після смерті Уляни.