Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

Ми сиділи на ослінчиках навколо грубого дерев’яного столу, на який дівчина поставила овочі, що несла у своєму сарі. Не Здавайся щось тихо говорив їй рідною мовою. Із відповідей відчувалося, що вона вагається. Вона відпила чаю з маленького червоного горнятка. Схоже, гарячий чай допоміг їй розслабитись. Я відкинувся на спинку і довірився Не Здавайся. Хай би там що він казав, слова працювали, і дедалі потроху дівчина почала сором’язливо посміхатися.

Банерджі повернувся до мене:

— Вона погодилася відповісти на кілька запитань.

— Запитайте, чи бачила вона щось у ніч, коли вбили Мак-Олі.

Не Здавайся повторив запитання. Дівчина завагалася, але він не відступав. Вона кивнула, опустила очі до столу і почала відповідати.

— Вона була з клієнтами,— переказав Банерджі.— Поверталася з ванної кімнати, глянула у вікно і все побачила.

— Запитайте, що сталося.

— Каже, що бачила, як Мак-Олі вийшов із будинку. Він уже збиравсь іти, коли його покликав із алеї інший сагиб.

— Білий?

— Очевидно.

— Вона певна?

Він повторив запитання.

— Так. Каже, сагиб тинявся без діла. Вважає, чекав на Мак-Олі. Вони поговорили кілька хвилин і почали сваритися.

Отже, тієї ночі Мак-Олі таки був у борделі. Вийшов і, якщо вірити дівчині, зустрів того, хто на нього вже чекав, а тоді вбив. Якщо вона не помиляється, це був сагиб, і в такому разі Сен із цією справою не пов’язаний. Йому, напевне, від цього легше буде, коли його вішатимуть.

— Про що вони говорили?

— Вона не знає. Каже, що говорили на мові Фіранджі[41]. Сперечалися хвилин п’ять.

— Що сталося після цього?

Деві знову завагалася. Коли заговорила, на очах у неї блищали сльози. Банерджі перекладав її відповідь.

— Каже, що чоловік, якого вбили, закінчив розмову. Відштовхнув іншого і спробував піти. Другий чоловік витяг щось із кишені — вона вважає, то був ніж,— схопив Мак-Олі зі спини і підніс ніж до горла.

— Вона впевнена, що то був ніж?

Банерджі переклав, і дівчина кивнула.

— Звідки він його дістав?

— Гадає, з піджака.

— Що було далі?

— Мак-Олі перестав чинити опір. Інший чоловік випустив його, і він упав на землю. Чоловік постояв кілька хвилин, а тоді відклав ніж, витер руки об штани і втік.

— Утік? — перепитав я.— Він не колов Мак-Олі в груди? А записка в роті вбитого?

Не Здавайся переклав запитання. Дівчина розгублено на нього подивилась і відповіла.

— Каже, що не бачила, як той писав чи торкався тіла. Просто втік.

— Вона в цьому переконана?

— Абсолютно,— підтвердив Банерджі.

До горла у мене підступила нудота. Схоже, ця дівчина, моя остання надія на те, щоб дізнатися правду про вбивство Мак-Олі, категорично заперечує всі відомі нам факти. Захотілося вдаритися головою об стіну, але дах цього вже точно не витримає, і вся споруда обвалиться на наші плечі. Довелося розпитувати далі.

— Запитайте, чи Мак-Олі регулярно заходив до борделю.

Дівчина похитала головою.

— Каже, що бачила його тільки раз, але вона в Калькутті не так давно. Лише кілька тижнів.

— А вбивця? Вона його роздивилася? Зможе його впізнати?

— Каже, що було темно. Розгледіти його було важко, але у неї лишилося враження, що вони з Мак-Олі були знайомі.

— Чи вона комусь розказувала про те, що бачила?

Дівчина стривожилася, але повільно відповіла. Банерджі переклав відповідь.

— Лише одній людині.

— Місіс Боуз?

Дівчина похитала головою.

— Комусь із дівчат?

Знову похитала головою.

— Тоді кому?

— Не скаже.

— Запитайте ще раз.

Не Здавайся наполегливо повторив питання. По щоках дівчини потекли сльози.

— Не скаже, доки з ним не поговорить. Він дуже добре до неї ставиться.

— Чоловік? Той старий слуга?

Просто чудово. Чоловік, якому вона довірилась, єдиний, хто може підтвердити її історію,— наполовину глухий і не при своєму розумі.

— Каже, що це не він. Інший чоловік, який також був присутній у будинку, коли ми приходили до них уранці. Вона вважає, що ми з ним говорили раніше, бо, коли опитували її та інших дівчат, у кімнаті його не було.

— Він також був свідком убивства?

Дівчина затремтіла. Квапливо підвелася і щось сказала Банерджі. Не встиг він її зупинити, як вона вже зібрала свої овочі, загорнула їх у сарі й вибігла на вулицю.

Показалася інша дівчина з борделю. Деві витерла обличчя від сліз і поспішила до неї.

— Сказала, що дуже затрималася,— передав Банерджі.— Одна з дівчат вийшла її шукати, і вона боїться, що побачать, як вона з нами розмовляє.

Я ковтнув холодного чаю.

— На вашу думку, вона каже правду?

— Навіщо їй брехати, сер?

— Не знаю, але її історія суперечить фактам.

— Тобто не згадує удар у груди і погрози? Вона наполягає, що вбивця записки не лишав. Може, повернувся пізніше?

— Але навіщо? Навіщо ризикувати? А якщо впіймають? І навіщо колоти тіло, якщо воно вже мертве?

Не Здавайся знизав плечима.

Не бачу в цьому ніякого сенсу.

— А чоловік, якому вона зізналася? Не здогадуєтесь, хто б це міг бути?

Вигляд у сержанта став винуватим.

— Перепрошую, сер,— відповів він.— Я мусив сильніше на неї натиснути.

— Не беріть у голову,— заспокоїв його я.— Ви непогано впоралися як на чоловіка, що не вміє розмовляти з жінками.

Минуло півгодини, і я послав Не Здавайся до номера сорок сім перевірити, чи не прийшла місіс Боуз. Він повернувся, хитаючи головою. Ми випили ще по горнятку чаю, щоб підняти дух, а тоді, коли вже почала підкрадатися темрява, попленталися до автомобіля, щоб із нього спостерігати за Маніктолла-лейн. Не знаю, що я сподівався побачити. Може, місіс Боуз, яка повертається додому на тандемі з чоловіком, якому зізналася Деві? На жаль, Калькутта не здійснює таких мрій. Натомість ми просиділи дві години, і нічого так і не дочекалися. Не побачили ані невловимої місіс Боуз, ані світла у будинку, крім тьмяного ліхтарика в одному з вікон на другому поверсі. Будинок здавався порожнім. До того ж розболілася рука, промокли наскрізь ноги. Доведеться місіс Боуз зачекати до завтра.

Дощ так і лляв, і я наказав повертатися до міста.

Водій поїхав у