Читати книгу - "Наречена для дракона, Марія Люта"

Чесно кажучи, я одразу ж пошкодувала, що вирішила не припиняти наші з Габріелем спільні заняття. Було дуже незручно, я намагалася уникати його погляду. Тіло стало млявим, ватним, всі сили покинули мене разом із бойовою люттю. Але, як не дивно, після тривалого бігу стан трохи покращав. Потім Габріель відвів мене до підвішеного на мотузку мішка з тирсою і сказав:

- Бий. Так сильно, як тільки зможеш.

О, це було те, що треба! Мої невиплакані сльози, стримані крики – все я вклала у ці удари. Габріель командував, щоб я зігнула ноги і прикривала обличчя, не прогинала руку в зап'ястя і правильно стискала кулак, але я все пропустила повз вуха. Думаю, чоловік включив цю вправу в тренування лише для того, щоб я випустила пару, що я з успіхом і зробила.

- До речі, - я повернулася до Габріеля і навіть скинула брови. Усміхнутися навіть не спробувала, не знаю, коли зможу безтурботно усміхатися у його присутності, – я знайшла свою перевагу.

- Слухаю, - Габріель справді зацікавився.

- Для самозахисту я можу використовувати не  магічнозатратні бойові заклинання,  а цілительські.

- Хм, цікаво. Але...  Це суперечить твоїй природі. Впевнена, що зможеш – по-справжньому, не на заняттях?

- Проти дракона зможу, - твердо відповіла.

- Не сумніваюся, - гірко усміхнувся. - Покажи.

Я підійшла до Габріеля і взяла його за руку.

- Ой! А це не суперечить нашим домовленостям, чи ви вже мене відправите до лорда Лея? - театрально злякалася я. І все-таки я помилялася: усміхалася я зараз щиро.

- Ти невиправна, - чоловік похитав головою.

- Дивіться, - і я послала йому в руку крихітний електричний розряд, подібний до того, що використовують для запуску серця, але в рази слабший. На руці відразу утворилася гематома.

- І це все? - підняв брову Ректор.

- Все, - ствердно кивнула я. - Але ж уявіть, якби я діяла на судини не руки, а мозку? Повірте, зараз ми вже навряд чи розмовляли б.

- Що ж, тоді спробуй так, - і навколо Габріеля замиготіло захисне плетіння.

Я повторила спробу – результат був таким самим.

- Це ж магія цілительства. Проти неї жодні щити не діють.

- Але тобі треба обов'язково торкатися супротивника?

- Так. Це, звісно, мінус. Але я все ж сподіваюся, що взагалі ніколи не використовуватиму свої знання на шкоду.

- Хороший цілитель – живий цілитель. Але ти маєш рацію, афішувати цей спосіб не варто.

Увечері я довго не могла заснути. Я раз по раз прокручувала в голові нашу з Габріелем розмову про драконів, гадаючи, що було б, якби я відповідала інакше. Адже очевидно, що чоловік хотів, щоб я змінила свою думку про наших сусідів. І саме після моєї категоричної відмови стати лояльнішою до них він заявив, що потрібно припинити наші стосунки. Чому?

Я вже зрозуміла, що Габріель близько знайомий з драконами і, швидше за все, він товаришує з їхнім Головнокомандувачем. А якщо він планує переїхати з Арати до Загір'я? Це пояснило б, чому він відразу заявив, що ми не можемо бути разом. І тоді, можливо, він перевіряв, чи не змінилася моя думка про крилатих ящерів, бо хотів запросити мене з собою? Потім переконався, що я твердо стою на своєму, і передумав, вирішивши припинити наші стосунки?

Від цього припущення мене кинуло в жар. Чим більше я про це думала, тим вірніше переконувалась у правильності своєї здогадки. Не дарма ж Габріель намагався оббілити Загір'я в моїх очах. І... І якби я сказала, що перестала ненавидіти драконів, він запросив би мене з собою... Що б я відповіла тоді? "Чи готова я виїхати в Загір'я, в цю Урхову країну драконів?" Очевидно, що якщо навіть у своїх думках я не можу згадувати цю державу без лайки, то не готова.

"А якби це означало, що ми з Габріелем будемо разом? Одружимося?" - я почервоніла: так далеко ще жодного разу я не заглядала. Адже в мені твердо жила впевненість, що ми не маємо майбутнього, що наші стосунки короткочасні і приречені на розлуку. Зараз же в мені зародилася крихітна надія... Ні, навіть не реальна надія, швидше я дозволила собі пофантазувати, просто уявити, що ми могли б стати сім'єю, що в нас з'явилися б діти...

Ні! Це просто знущання з себе, адже цьому не бувати. Адже ми вже припинили стосунки. Адже я вже сказала про незмінність свого ставлення до драконів і сказала, між іншим, чисту правду. Якщо я раптом заявлю, що  загорілась до сусідів несподіваним пієтетом, то збрешу. А я не можу брехати Габріелю.

- Бдзень! - раптом пролунав різкий звук, немов у наше вікно хтось несильно кинув камінь. Ребекка закрутилася уві сні, але не прокинулася. Я ж тихенько прокралася до вікна і придивилася: унизу стояв чоловік. Він помітив мене і повернув своє обличчя, щоб на нього впало світло від повного місяця. Дарк!? Так, це був знайомий Габріеля. Чоловік помахав мені рукою, пропонуючи спуститись.

Я сумнівалася лише мить, а потім накинула пальто, вскочила в черевики і тихенько покинула кімнату.

- Леді Анно, - Дарк поважно схилив голову.

- Що ви тут робите!? - відповіла чомусь пошепки.

Ми стояли в тіні величезних ялин з торцевого боку гуртожитку, на якому не було вікон. Навряд чи нас хтось побачить чи почує... Але я не боялася бути з Дарком наодинці. Якщо Габріель йому довіряє - значить, і я можу йому вірити.

- Ось, - чоловік простягнув мені пакунок. - Це вам подарунок від мадам Жюстін.

Я здивовано потягла за кінчик стрічки і мої пальці ніби поринули у саму ніжність. Та це ж та чудова захмарно дорога сорочка! Добре хоч я не повністю її витягла, бо незручно б перед Дарком вийшло...

- Дякую, звичайно, - відповіла зніяковіло. - Але як... І чому...

- Це вам краще у мадам Жюстін спитати. Я зайшов до неї в крамницю за дорученням Командира, тому що деякі гості "Єдинорога" могли помітити вас ще в неї, та й швиденько спланувати ту невелику витівку... Одним словом, ми розговорилися, і вона запропонувала передати вам цей невеликий презент. Приголомшлива жінка! Так, приголомшлива...