Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Вечір наставав достатньо швидко, щоб я не нила через ідею Макса і надто повільно щоб засумувати за самим хлопцем. 

Тому в обід я не стрималася і пішла в душ а опісля одягатися у щось більш парадне. Ну, в цьому худі і спортивках у яких я ходила будинком з самого ранку не можу поїхати до відомої компанії де працює мій зведений брат і відчим. 

Тому в кімнаті я дістала свої сині джинси із підвищеною талією, білий топ, чорну джинсовку а на верх накинула довгий плащ молочного кольору і взула вчорашні чобітки. Визнаю, ранішні пробіжки з Максом дають прогрес що мене і тішить і лякаю. Адже чому це не подіяло вперше, а тільки зараз? Ну, але про це не думатиму.

Воллсся залишилося спадати по плечах, я його тільки випрямила феном. І ось, я готова до світу за межами будинку. Сумочку вирішила не брати адже все потрібне помістилося у власні кишені.

У вітальні мама з Катею про щось говорили.

— О, а де Денис? — спитала я адже він завжди тут.

— Поїхав до друга на день народження. А ти куди?

— Їду до Георгія в офіс.

Брови мами злетіли вгору.

— Щось сталося?

— Ні. Просто...

Хочу побаяится з Максом? Але ж він наче мій брат. Як мама віднеситься до такого? А якщо скаже що це не правильно? Але що вона може зробити?

— Я уточню, — сказала мама перериваючи мої думки, — Ти їдеш до Максима а не Георгія?

Я хвилину помовчала але врешті згадала що це було напевно запитання.

— Так. Ти ж не проти?

Мама дивилася на мене а тоді відповіла.

— Думаю, момент коли я могла вам завадити вже прожитий. Тільки не наламайте знову дров.

Я посміхнулася а тоді підійшла і поцілувала маму в щоку. Вона засміялася.

— Їдь уже, вони злпється повинні ще в ресторан їхати де презентація завтра буде. А то не застанеш їх.

Я посміхнулася і пішла помахавши рукою. Катя також підняла свою у відповідь і посміхнулася. Точно. Алекс. Варто буде спитати як пройшов її вчорашній вечір.

Я швидко доїхала до офісу та привітавшись з Еммою, котра сиділа нв рецепшені дізналася що Георгій і Макс декілька хвилин тому поїхали. Але дівчина виявилася дуже любязною і дала мені адресу. 

Тому я знову сіла в таксі і приїхала до згайомого ресторану. Саме тут відбувалася презентація і минулого разу. 

Я вийшла заплативши шоферу і зайшла в середину. Тут, на першому поверсі вирувало життя. Офіціанти переставляли столики, знімали непотрібні картини а біля мене вималювався адміністратор.

— Вибачте, ресторан зараз зачинений.

Я посміхнулася. Хотіла сказати що я в курсі але голос Георгія мене перебив.

— Каміла. Вирішила нам тут допомогти?

Адміністратор посміхнувся напевно все зрозумівши та відійшов а Георгій зявився переді мною і ми обійнялися. 

— Вдома скучно було, вирішила поїхати в офіс але там вас не знайшла, — сказала я коли ми відсторонилися.

— О, Каміла. Скажи що серветки повинні бути чорно-білі а не звичайні червоні. Ці чоловіки нічогісінько не розуміються у красоті, — почула я голос Діани і підняла голову.

Мої брови зійшлися. Дівчина стояла на підвищені зачіпляючи проектор.

— Чорно-білі думаю набагато кращі, — сказала я.

Діана переможно посміхнулася і покрокувала кудись назад а потім вона вийшла з дверей кухні.

— Бачите. Я ж казала.

Георгій злається закотив очі, що я поьачила вперше.

— Ну все, молодь. Я їду додому а ви тут розбирайтеся.

— Ти не можеш мене кинути, я здурію. — з кухні вийшов Макс а в його рука були теки. Скоріше ща все мень.

Георгій підняв руки вгору.

— Минулого разу твою презентацвю влаштовував я. Тепер твоя черга. Роби як заманеться. Можеш наввть клоунів запросити, але думаю ти розумієш що це буде трішки не відповідно.

Георгій помахав рукою і пішов до виходу. Макс здається тільки зараз помітив мене і підійшовши поцілував у щоку. Це було дивно адже прямісінько тут був адміністратор, Діана а іще Дмитро і дівчата-офіціантки. Тому мої щоки почервоніли але на щастя вмі були настільки зайняті підготовкою що і не звернули уваги.

— Яке щастя що ти тут. — сказав Макс і взявши мене за руку повів на кухню.

Тут ми все ж обрали меню, потім Макс почав ходити підвищенням і Дмитро з Діаною посперечалися з якої сторони йому в самий початок заходити але тут я щнайшла щолоту середину. Тобто Макс заходить з права і доходить до середини а там зупиняється на хвилину і йде вперед.

Коли ми нарешті вийшли з ресторану Діана важко видихнула.

— Влаштовуючись на дизайнера я не знала що разом іде ще й організатор.

Дмитро хмикнув.

— Сказала та що на нараді кричала:"А навіщо нам організатори? Це ж затратно і довго. Ми поїдемо і все вирішимо"

Я посміхнулася а Діана закотила очі.

— Ви завжди сперечаєтеся? — спитала я дивлячись на них.

— І уяви, вони ще й зустрічаються.

Діана почервоніла а Дмитро здивовано глянув на Макса.

— Звідки...ви знаєте?

Макс криво посміхнувся.

— Всюди є вуха, дорогенькі. А іще ваші погляди на нарадах. Можливо батько і не розуміє алк я не він.

Дмитро потер своє запястя. 

— Та заспокойтеся. Двоє дорослих людей. Наче я якась скала між вами, — сказав Макс.

Діана глянула на нього.

— А як же правила?— спитала вона.

— Які ще правила?— нахмірив брови Макс.

— Ну у вашого батька є правила. І одне з них, це жодних стосунків у офісі і иіж колегами. Бо це може нашкодити роботі.

Макс криво посміхнувся.

— А я схожий на батька чи можливо він зараз тут ж? Батько поиїжджає в офіс рідко і думаю вам вистачить акторської майстернгсті для тих декількох годин. А зараз...можливо пообідаємо? 

Макс глянув на мене а я посміхнулася.

— Я не проти. 

Ми глянули на Дмитра та Діану.

— Ні, ми пас. Якщо наш робочий день закінчився то у нас є справи. — сказав Дмитро обнімаючи Діану.

Незабаром вони пішли а Макс повів мене до стоянки. Мій погляд зачепився за місце зввдки нас викрали минулого разу. До горла підступив ком.