Читати книгу - "Маленький світ"

Як тільки стало світати він торкнув пальцем руку Тея. Хлопець відразу схопився на ноги.

— Що, вже пора?

— Так, буди Форо.

Форо йшов часто кліпаючи очима, і весь час позіхав. Було прохолодно, тому вони раділи кожному сонячному променю. А коли сонце вже яскраво позолотило обрій, старий раптом зупинився.

— Ось тут ви повинні зав’язати очі, — сказав він повернувшись до хлопців.

— Навіщо? Я в житті не знайду тої стежки по якій ми йдемо, — підхопився Форо.

— Так треба, просто зробіть як я кажу.

Тей слухняно зняв торбу, і витягнув звідти білу тканину у яку був загорнутий хліб. Обережно розірвав її на дві половини і простягнув Форо.

— Але ж як ми тепер будемо йти? — знову запитав той, і зробив собі на потилиці великий вузол.

— Бери Тея за одяг, і тримайся, а він хай тримає мене.

Вони слухняно зачовгали ногами, зачіпаючись за камінці та йшли тримаючись один за одного. Форо весь час спотикався, і бив ноги. Але нарешті чаклун зупинився. Чути було хлюпотіння води і відгуки кроків, які відлітали десь далеко, а потім ніби поверталися назад.

— Можете розв’язати очі! — велів чаклун.

Коли Тей зняв тканину, то побачив, що вони у великій печері, а перед ними стіною стікала вода.

— Ось ми й пришли. Зараз ви повинні пройти крізь воду, щоб опинитися у іншому світі. І пам’ятайте, що б на вас там не чекало, тут ви потрібні більше. Ви емби, від вас залежить доля вашої сестри. Так Форо, Сіда тепер тобі теж сестра, якщо ти здатен ризикувати для неї життям. Я буду чекати на вас тут. Без мене ви не знайдете виходу з гір. Тому, щоб не сталося, чекайте на мене тут, коли повернетеся. Все. Йдіть!

Хлопці зупинилися біля водно-скляного потоку і переглянулися. Тей простягнув руку, Форо взяв її міцно зжавши, і разом вони зробили крок у невідомість. За секунду знову стояли у печері.

— Поглянь, ми навіть одяг не змочили! — крикнув Форо.

— Так, здається ніби нічого й не сталося, можливо щось не вийшло?

— Але ж Зуфа нема. І печера немов інша.

— А ще водоспад.

— Що?

— Тепер він у нас за спиною.

— Гадаєш вийшло?

— Ходімо дізнаємось.

В отвір печери було видно яскраве сонце. Вони швидко побігли до виходу. Опинившись на дворі хлопці зупинилися, роздивляючись усе навкруги. Гори ніби й не відрізнялися ні чим тільки каміння, яке ставало їм перешкодою було в декілька разів більшим. Йти було не легко, весь час потрібно було вилазити на гору, і дивитися у який бік краще повернути. Здалеку Тей помітив дерева, і зрадів: йти лісом буде легше, і саме там можна зустріти ту саму квітку за якою вони прийшли.

Вони йшли вже дуже довго, але ще навіть не наблизилися до дерев. Раптом попереду з’явилася перешкода, яка збентежила їх, і здивувала. Це була полоса висотою майже до грудей кожному з них, дуже рівна та довга. Хлопці зупинилися, і стали роздивлятися. Те з чого вона була зроблена нагадувало тканину, але тканину такої товщини вони ще не бачили. Коли Форо приклав до неї свою руку, виявилось що вони майже однакові по товщині.

— Як ти думаєш, що це таке? — запитав він.

— Не знаю, я весь час думаю про тих істот, що розповідав чаклун. Думаю, вони від нас якось відрізняються.

— Дивись, там далі ніби печера. Ходімо заглянемо! — він перестрибнув через перешкоду, і направився далі.

— Будь обережний, зачекай!

Тей побіг слідом, прихвативши з собою велику ломаку. Він був готовий захищатися та ще не знав від кого.

— Заходь, тут нікого нема. Якісь дивні речі тут знаходяться. Навіть не знаю нащо це схоже, мов каменюка та не з каменю.

Раптом стіни печери захиталися й вона перекинулася, а незвані гості не втримавшись полетіли на самісіньке дно. Щось важке впало зверху й придавило їх обох так, що не було можливості звільнитися. Навколо була цілковита темрява лиш десь у горі світилося кілька отворів.

— Форо, ти живий? — крикнув Тей коли зрозумів, що той мовчить і не рухається.

— Так. Мене зовсім придавило, важко дихати.

— Зараз, зажди я допоможу.

Тей з усієї сили вперся у невідомий предмет, намагаючись його зрушити. Та здавалося, що печера гойдається бо іноді ставало легше, а потім знов важче. Нарешті Тей виліз з під вантажу та почав пробиратися до Форо. Іноді він міг зробити крок, іноді його придавлювало до стіни, і не відпускало.

— Давай руку! — закричав він коли відчув поруч друга. Той справді по самісіньку шию був накритий невідомим предметом.

— Нічого собі! — проказав Форо, коли нарешті став на ноги. — Такого я ще не бачив, де ми як ти думаєш?

— Сам не знаю, але треба звідси вибиратись.

Він стрибнув по стінці збираючись полізти на верх, але стіна знов загойдалася і Тей впав.

— Здається треба зачекати, бачиш воно все ніби рухається. Повинно ж воно, колись зупинитись!

— Мабуть ти правий, будемо чекати. Тримай мене за руку про всяк випадок, якщо знову буде гойдатися.

Через деякий час, печера добряче черпнулась об щось, та знову стала у горизонтальне положення. Все швидко затихло й більше не рухалося. Тей поліз на колінах до виходу, слідом за ним повз Форо. Йти було неможливо, бо висота печери змінилася. Добравшись нарешті краю, Тей викотився назовні, обтрушуючи одяг. Потім подав руку Форо: той був брудний з червоним обличчям і важко дихав. Вони стали на ноги та переглянулися.

— Тею, але ж ми не в горах!

— Бачу.

— Тоді де?

— Звідки мені знати? Можливо це ми знову якось переходили у інший світ. Водоспад напевно був тільки початком.

— Як ти гадаєш на чому ми стоїмо?

— Здається це зроблено з дерева, але занадто великого. Дивися отой предмет мені дивно знайомий. На вигляд ніби велика бочка.

Недалеко від них стояла справді велика бочка, гладенька та блискуча, з одного боку вона мала кільце. Поруч лежало щось довге. Форо не стримався й підійшов роздивляючись дивину.

— Тею, ти розумієш на що це схоже? — він витріщив очі від здивування.

— Так, на величезну кружку.

— А поряд ложка, дивись. Тільки в неї я можу сісти або навіть лягти.

Форо весело стрибнув у широку округлу форму та розлігся там бовтаючи ногами.

— Бачу тобі весело.

— Так, звичайно, я ніколи такого не бачив.

— А ще, ти ніколи не бачив істоту, яка могла їсти цією ложкою. За розміром ти зараз просто їжа.

У Форо