Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

О шостій вечора слідуючого дня я була повністю готова до виходу.

- Залишився останній штрих.- Сказала своєму відображенню, дістаючи з клатча червону помаду. Мій вічний атребут і неодмінну частину образу.

Для сьогоднішнього прийому я вибрала чорну вечірню сукню з гостринкою. Спереду, здається, звичайна елегантна сукня, а от ззаду відкривається вид на великий виріз на спині. Над зачіскою особливо не мудрила, зібрала волосся у високий пучок і закріпила його заколкою.

Коли все було готово, я вийшла на вулицю, де на мене вже чекала Сесіль.

-Привіт, дорога.-Пристально подивившись на мене, вона додала.-Ми з тобою сьогодні точно будемо зірками вечора

Я не перестаю дивуватися красі цієї жінки. І я не про ту, стандартизовану красу: миленьке личко, щенячі очі, маленький носик і пухкенькі губки. Ні. В ній є щось таке дике, різке, заворожуюче. Одного разу побачивши, ти точно її не забудеш.

-Власне, як і завжди.

-Це точно, по другому ніяк.

Ми обоє залилися сміхом.

Дорога зайняла від сили хвилин п'ятнадцять. Прибувши на місце, ми вийшли з машини і я побалича перед собою величезну усадьбу, яку освічували ліхтарі навколо. Підійшовши до Сесіль я подала їй руку.

-Що ж, сьогодні твоїм партнером буду я.

-Я тільки рада.

Ми йшли по доріжці, що вела до входу, розмовляючи і сміючись.

Зайшовши в середину особняку, перше що я побачила, це натовп людей. Мдам...на сімейний вечір це мало схоже. І звичайно ж, як тільки ми з'явилися в полі зору, всі погляди були направлені на нас. Дивно, але ми дійсно дуже виділялися, така собі чорно-бордова темна пляма серед яскравих світлих кольорів.

Ми йшли посеред залу, прямо до невеличкого столу, де стояли, як я розумію, члени родини Сесіль. Коли ми опинилися біля столу, в нашу сторону повенувся чоловік, на вигляд, років сорока.

-Неочікував тебе побачити, сестро, після відмови. Однак, я дуже радий, що ти тут

Якщо я все правильно зрозуміла, то цей Лорецо брат Сесіль і по сумісництву батько Даміана. І він мені ще більше не подобається ніж його син.

-Сама не очікувала, що прийду, Лорецо. Якби не Алекса, ноги моєї тут не було б.

-О, тоді я дуже вдячний вам, за те, що ви вмовили мою сестру приїхати. Її присутність важлива.- Звернувся чоловік до мене.

-Доброго вечора, прекрасні дами.- Почувся голос позаду, від якого поповзли мурахи по спині.

-Привіт ще раз Даміане.- Промовила Сесіль.

-Дуже радий вас бачити Алексо-  У відповідь я лиш кивнула.- Чи не будете ласкаві, подарувати мені танець.

-Вибачте, не в настрої.- Не думаю, що йому варто повідомляти про свою "проблемку"

- Прошу, всього лиш один танець.

- Я сказала ні. Проте, ми можемо поспілкуватися, якщо у вас є бажання.

Все таки, я погодилася, щоб дати Сесіль трохи часу для спілкування з братом. Даміан подав мені руку, яку я, очевидно, проігнорувала і ми разом покрокували у другий кінець залу до тераси.

- Признаюся, я не очікував вас тут побачити. Мені дуже соромно через свої слова.

- Я сюди прийшла для того, щоб підтримати Сесіль. А по поводу вчорашнього, не переймайтеся, я не ображаюся.

- Справді?

-Я ображаюся тільки тоді коли мені не все одно. А ви для мене абсолютно ніхто і не маєте ніякого значення в моєму житті. Ця ситуація мені здається скоріше,
іронічною, аніж образливою.- Ось так можна культурно вказати людині, що вона пусте місце.

Обличча Даміана враз потемніло, а на обличчі з'явилася та сама посмішка, яку я охрестила "Оскалом". По другому її просто не назвеш.

-Хороший підкол.

-Це не підкол, а правда.

- Як для кого...- Пожав плечима чоловік.

-Для мене, так точно. 

На прощання, я подарувала йому таку ж "милу посмішку" і пішла туди, де стояла Сесіль з братом. З першого погляду, здається, що розмова цілком дружня, проте дивлячись на заморожену посмішку жінки, розумію, що вона ледь-ледь тримається.

-Вибачте, що перериваю вашу розмову, проте мені з Сесіль треба вирішити декілька дуже важливих питань.

Я підхопила Сес під руку і направилася до столу з закусками, щоб трохи перевести подих.

-У вас завжди таке натягнуте спілкування?

-Останні років десять.- Промовила жінка випивши пів бокала шампанського.

-Ви ніби абсолютно чужі люди.

- Так і є, по суті. Проте, так було не завжди. В дитинстві ми з Лорецо були нерозлучні. А потім батько почав по троху нас залучати до бізнесу. Тоді і почалися перші розбіжності.

-І що ж сталося потім?

-Брат зрадив мене.

Між нами повисло мовчання, котре в момент розрізав голос, що лунав з імпровізованої сцени.

-Доброго вечора, пані та панове. Сьогодні ми зібралися в честь зміни керівництва компанії "Каморра індастріал". Нажаль, я складаю свої повноваження і йду на заслужену "пенсію". Проте, це аж ніяк не погана новина, у всякому разі не для мене. Моє місце займе мій  син Даміан. Запрошую його до слова.

- Доброго вечора, всім. Для мене це велика честь, стати керівником такої великої компанії, я б навіть сказав імперії. Я постараюся виправдати всі очікування і гідно продовжити вести справу своєї сім'ї. Також, хотів би зробити невеличкий відступ. В цьому залі зараз присутній спеціальний гість, а точніше гостя. Думаю, її знають тут якщо не всі, то більшість. Дозвольте представити, прекрасну Александру, або "Багрну троянду"

Зал пройшовся шквал оплесків, от як відчувала, тей оскал був не просто так. Хм... ну що ж, подивимося, що буде далі. З гордо піднятою головою я йшла до "сцени" очікуючи слідуючих дій. Коли я дійшла до "сцени", мені галантно подали ручку і я зійшла на п'єдестал.

-Алексо, з моєї сторони це буде нахабством, проте ви просто ощасливите мене, якщо виконаєте бодай один твір з вашого репертуару. Ви не відкажите мені в такому невеличкому проханню?

Хитрий лис, спочатку поставив мене в незручне становище, а зараз посміхається з таким невинним поглядом.